Потапов Михайло Іванович
Народження	3 (16) жовтня 1902(1902-10-16) с. Мочалово, Юхновський повіт, Смоленська губернія, Російська імперія
Смерть	26 січня 1965(1965-01-26) (62 роки) м. Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР
Освіта	Військова академія бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського
Роки служби	1920–1965
Партія	КПРС
Звання	Генерал-полковник
Командування	5-та армія
Війни / битви	Громадянська війна в Росії, Бої на Халхин-Голі, Німецько-радянська війна
Нагороди
Потапов Михайло Іванович у Вікісховищі

Пота́пов Миха́йло Іва́нович (* 3 (16) жовтня 1902(19021016), с. Мочалово Смоленської губернії — † 26 січня 1965, м. Москва) — радянський воєначальник, в перші місяці радянсько-німецької війни — командувач військами 5-ї армії. З вересня 1941 по квітень 1945 року перебував у німецькому полоні. Після війни продовжив службу в лавах Радянської Армії. Генерал-полковник.

Народився 3 жовтня 1902 року у селі Мочалово Юхновського повіту Смоленської губернії Росії (нині Юхновський район, Калузька область, Російська Федерація) у сім'ї селянина. Росіянин. Закінчив 3-класне народне училище. Три роки був робітником у трамвайному депо в Смоленську.

Закінчив командні кавалерійські курси в Мінську (1922 рік), військово-хімічні курси удосконалення командного складу в Москві (1925 рік), Військову академію механізації і моторизації РСЧА (1936 рік), Вищі академічні курси при Вищій Військовій академії ім. К. Є. Ворошилова (1947 рік)^[1].

У Червоній армії з травня 1920 року. Брав участь рядовим у Громадянській війні в Карелії.

У міжвоєнний період з 1921 року М. І. Потапов — командир відділення, взводу, ескадрону.

З 1925 року начальник хімічної служби 67-го кавалерійського полку, начальник полкової школи.

З 1926 року став членом ВКП (б).

З 1930 року тимчасовий виконувач обов'язків начальника штабу кавалерійського полку Північно-Кавказького військового округу (ПКВО).

З липня 1937 року командир 4-го механізованого полку, що входив до складу 4-ї Донської козачої дивізії, яка квартирувала у Слуцьку, Білоруський особливий військовий округ (БОВО). 1939 року під час перетворення механізованих частин у з'єднання був призначений командиром 21-ї танкової бригади того ж військового округу^[2].

З червня 1939 року на посаді заступника командувача 1-ї армійської групи (командувач комкор Г. К. Жуков), а потім командувача Південною групою військ, полковник М. І. Потапов брав участь у боях в районі річки Халхин-Гол (Монгольська Народна Республіка) проти японських військ. З 16 вересня 1939 року присвоєне військове звання комбриг. За ці бої був нагороджений орденом Червоного Прапора і орденом Червоного Прапора Монгольської Народної Республіки. Відразу після припинення бойових дій брав участь у перемовинах з японською стороною, які стосувалися головним чином питань порядку і часу демаркації кордону, на який вийшли радянські і монгольські війська; про те, на яку відстань до нього можна наближатися; про взаємну передачу полонених та загиблих^[3].

Потапов був худорлявий, високий, трохи різкуватий, але при цьому підтягнутий і в чомусь найголовнішому бездоганно коректною людиною, те, що називається «військова кісточка».

— Симонов К.М. Далеко на востоке. Халхин-гольские записки — М.: Худож. лит., 1985 (рос.)

… Михайло Іванович був вельми досвідченим генералом, який отримав гарну практику в битвах на Халхин-Голі. Це був сміливий і розважливий командарм …

Комбриг Михайло Іванович Потапов був моїм заступником. На його плечах лежала велика робота по організації взаємодії з'єднань і родів військ, а коли ми почали генеральний наступ, Михайлу Івановичу було доручено керівництво головним угрупованням на фланзі армійської групи. М. І. Потапов відрізнявся незворушним характером. Його ніщо не могло вивести з рівноваги. Навіть у найскладнішій і тривожній обстановці він був абсолютно спокійний, і це добре сприймалося військами. Таким він був і у Вітчизняну війну, командуючи 5-ю армією Південно-Західного фронту.

— Жуков Г. К. Воспоминания и размышления. В 2 т. Т. 1. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002 (рос.)

4 червня 1940 року М. І. Потапову присвоєне звання генерал-майор танкових військ (постанова № 945)^[4]. З червня цього ж року командир 4-го механізованого корпусу, який дислокувався у львівському виступі, і яким до нього командував Г. К. Жуков, Київського особливого військового округу (КОВО). З 17 січня 1941 року командувач 5-ю армією у тому ж військовому окрузі.

З початком радянсько-німецької війни 5-та армія під командуванням М. І. Потапова, входячи до складу Південно-Західного фронту, брала участь у прикордонних битвах, вела оборонні бої на південь від міста Брест, потім у районах міст Ковель, Дубно, Рівне, Житомир.

У подальшому армія оборонялася на позиціях Коростенського укріпленого району (КоУР), з 7 липня 1941 року брала участь у Київській оборонній операції, борючись з переважаючими силами противника на київському напрямку. Сам командувач генерал М. І. Потапов характеризував дії свого об'єднання як «наступальна оборона»^[5].

21 липня за завданням командувача фронтом я виїхав до генерала Потапова. Застав його на командному пункті, який розташовувався на той час приблизно за 20 кілометрів на північ від Коростеня. М. І. Потапов, високий, стрункий, дуже схуд, виглядав змученим, але, як завжди, не піддавався смутку. Він зрадів випадку отримати інформацію про становище на всьому фронті, що називається, з перших рук. Детально розпитував мене про обстановку під Києвом, про настрої у військах і в самому місті.

— Баграмян И. X. Так начиналась война. — М.: Воениздат, 1971 (рос.)

Детальніше: Дії 5-ї армії з 1 по 21 серпня 1941 року в Малинському районі Житомирської області під час Київської оборонної операції.

У боях на завершальній фазі Київської оборонної операції війська армії зазнали важких втрат, а значна їх частина потрапила в оточення і була розпорошена значно переважаючими силами противника. На 14 вересня в оточення потрапили 5-та, 21-ша, 26-та, 37-ма та частина сил 38-ї армії^[6]. 17 вересня командувач фронтом віддав наказ арміям на вихід з оточення. Зведена колона штабів Південно-Західного фронту і 5-ї армії рушила через Пирятин на схід і 20 вересня підійшла до хутора Дрюківщина, що за 15 км на південний захід від Лохвиці^[7][8]. Там вона була атакована головними силами німецької 3-ї танкової дивізії. Залишки колони, в якій на той момент було не більше 2000 чоловік, з них близько 800 командирів, у тому числі командувач фронтом генерал-полковник М. П. Кирпонос, відійшли в урочище Шумейкове поблизу села Ісківці та були оточені. Бій тривав 5 годин. При спробі прорватися з оточення М. І. Потапов був поранений і потрапив у полон, загинув командувач фронтом М. П. Кирпонос^[9].

Перебував у таборах міст Хаммельбург (нім. Hammelburg, Stalag XIII C), Гогенштайн (нім. Hohenstein, Stalag I B), Вайсенбург (нім. Weißenburg, Ilag XIII), Мосбург (нім. Moosburg, Stalag VII А). Звільнений з полону американськими військами, які захопили Мосбург, і 29 квітня 1945 року спрямований у Париж у розпорядження військової місії у справах репатріації радянських громадян.

26 травня 1945 року працівниками Головного управління «СМЕРШ», що діяли під виглядом співробітників уповноваженого РНК СРСР по репатріації, двома літаками з Парижа в Москву були доставлені 29 генералів Червоної Армії, 3 комбрига та 1 бригадний лікар, що знаходилися в полоні у німців. Серед доставлених був і генерал-майор М. І. Потапов.

З травня по грудень 1945 року проходив спецперевірку в НКВС. 21 грудня 1945 року в підсумковому донесенні Сталіну повідомлялося, що 11 генералів оголошувалися зрадниками, які підлягають суду, а 25 генералів були передані в розпорядження Наркомату оборони. За результатами цієї перевірки наприкінці 1945 року М. І. Потапов був відновлений в кадрах Радянської армії.

Після закінчення у 1946–1947 роках Вищих академічних курсів з травня 1947 року М. І. Потапов — помічник командувача військами 6-ї гвардійської механізованої армії Забайкальського військового округу (ЗабВО).

З липня 1953 року командував бронетанковими і механізованими військами 25-ї армії, з січня 1954 року помічник командувача 25-ї армії по танковому озброєнню.

2 серпня 1954 року М. І. Потапову присвоєне звання генерал-лейтенант (постанова № 1624-736)^[4]. Із серпня цього ж року командувач 5-ю армією.

З 1958 року 1-й заступник командувача військами і член Військової ради Одеського військового округу (ОдВО).

9 травня 1961 року М. І. Потапову присвоєне звання генерал-полковник (постанова № 405)^[4]. Це був чи не єдиний випадок службового зростання сталінського генерала після полону^[10].

Пішов з життя 26 січня 1965 року від серцевого нападу. Похований на Новодівичому цвинтарі у Москві.

• 2 ордени Леніна,
• 3 ордени Червоного Прапора,
• орден Червоної Зірки,
• медалі, а також іноземний орден Червоного Прапора (МНР).

На знак визнання заслуг командувача 5-ї армії під час радянсько-німецької війни його ім'ям названі: вулиця генерала Потапова у Києві (1967 рік), вулиця Потапова у Луцьку (???? рік) та вулиця Потапова у Новограді-Волинському (1969 рік); а також вулиця Потапова у багатьох селах Житомирської області — Каленське (1989 рік), Андріївка (1983 рік), Білка (1985 рік), Курне (1982 рік), Соколів (1985 рік), Теньківка (1986 рік)^[11].

У Києві на вулиці Василя Доманицького (колишня вулиця генерала Потапова) на будинку № 1/5 встановлено на честь командувача 5-ю армією гранітну анотаційну дошку. Також на початку вулиці, на її парному боці, розташований парк імені генерала Потапова.

• 
  Анотаційна дошка в Києві
• 
  Охоронна дошка парку в Києві
• 
  Центральна алея парку в Києві

У центрі Каленського встановлений пам'ятний знак — обеліск на честь 5-ї армії Південно-Західного фронту, якою командував генерал-майор М. І. Потапов. З 9 липня по 24 липня 1941 року на відстані 3 км на схід від села, у лісі, знаходився польовий штаб армії^[12].

1973 року на перехресті шляхів Київ-Ковель та Кочерів-Овруч (1,5 км від села Лумля) встановлено пам'ятний знак на честь 5-ї Армії генерала М. І. Потапова. Рішенням № 52 від 4 лютого 1985 року знак взятий на державний облік як пам'ятка історії Малинського району під охоронним № 2627.

1983 року у селищі міського типу Червоноармійськ у будівлі місцевої загальноосвітньої школи відкрито «Музей 5-ї армії генерала М. І. Потапова»^[13].

В Одесі, на будинку № 35/37 по вулиці Рішельєвській, де мешкав генерал Потапов, встановлено меморіальну дошку на його честь^[14].

З 2002 року на батьківщині генерала в Юхновському районі Калузької області його ім'я носить загальноосвітня школа села Риляки.

• Доповідь генерал-майора М. І. Потапова на нараді вищого керівного складу РСЧА 23-31 грудня 1940 року [Архівовано 14 червня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• Біографія Потапова Михайла Івановича на порталі «Хронос» [Архівовано 13 жовтня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• Біографія Потапова Михайла Івановича на сайті «Механізовані корпуси РСЧА». Персоналії у довіднику [Архівовано 8 квітня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• Біографія Потапова Михайла Івановича на сайті «Маршали» (рос.)
• Експозиція музею ЗОШ села Риляки, присвячена генералу Потапову [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
• Дослідження біографії М. І. Потапова та фотокартки^{[недоступне посилання з липня 2019]} (рос.)
• Ольга Жукова «Доля командарма Потапова» [Архівовано 30 грудня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
• Анфилов В. А. Начало Великой Отечественной войны (22 июня — середина июля 1941 года). Военно-исторический очерк. — М.: Воениздат, 1962 [Архівовано 5 вересня 2011 у Wayback Machine.]
• Баграмян И. X. Так начиналась война. — М.: Воениздат, 1971 [Архівовано 22 липня 2019 у Wayback Machine.]
• Владимирский А. В. На киевском направлении. М.: Воениздат, 1989 [Архівовано 15 січня 2012 у Wayback Machine.]
• Жуков Г. К. Воспоминания и размышления. В 2 т. Т. 1. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Калинин Н. В. Это в сердце моем навсегда. — М.: Воениздат, 1967 [Архівовано 5 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• Калядин И. С. За каждую пядь земли… — М.: Воениздат, 1983. [Архівовано 5 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• Москаленко К. С. На Юго-Западном направлении. Воспоминания командарма. Книга I. — М.: Наука, 1969 [Архівовано 14 квітня 2011 у Wayback Machine.]
• Рокоссовский К. К. Солдатский долг. — М.: Воениздат, 1988 [Архівовано 15 квітня 2008 у Wayback Machine.]
• Федюнинский И. И. Поднятые по тревоге. — М.: Воениздат, 1961 [Архівовано 16 травня 2011 у Wayback Machine.]
• Німецькі табори для військовополонених під час Другої Світової війни [Архівовано 1 січня 2019 у Wayback Machine.] (нім.)