ЄС — уніфікований зразок дозволу на проживання у формі наліпки (розташування полів)
Дозвіл на проживання (англ.residence permit, фр.titre de séjour, ісп.permiso de residencia, італ.permesso di soggiorno, нід.verblijfstitel, пол.zezwolenie na pobyt czasowy) — це документ або картка, яка потрібна в деяких регіонах, що дозволяє іноземцям проживати в країні протягом визначеного або необмеженого терміну. Це можуть бути дозволи на тимчасове проживання або постійне проживання. Точні правила варіюються залежно від регіону. У деяких випадках (напр., у Великій Британії[1]) тимчасовий дозвіл на проживання потрібен для продовження перебування понад деякий поріг, і може бути проміжним кроком до подачі заявки на постійне проживання. У деяких мовах (напр., англійською, іспанською та італійською) використовується термін «дозвіл», у німецькій і голландській «титул».
Уніфіковане оформлення посвідки на проживання в ЄС
Найпоширеніша форма посвідки на проживання: уніфікований зразок у форматі картки ID-1[de]
Поняття посвідки на проживання проникло в національні законодавства насамперед через розпорядження ЄС №. 1030/2002,[2] яке замінено розпорядженням ЄС №. 380/2008[3]. Інші країни Європейської економічної зони (Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія) а також Швейцарія також зобов'язані включити положення посвідки в свої національні законодавства.
Рішення про уніфікацію дозволу на проживання на адміністративному рівні прийняли на 5 років раніше, 16-го грудня 1996.[4]
Розпорядження передбачає три варіанти видачі посвідки на проживання кожен з яких заснований на специфікаціях ICAO про машиночитні або про мачиночитні проїзні документи[5]:
"вклейка" в паспорт. Такий варіант поширений наприклад у Фінляндії, Латвії, Швеції, Чехії та Угорщині.
