Полоцький Софійський монастир василіян — неіснуючий василіянський монастир при унійному архикатедральному соборі святої Софії в м. Полоцьк (Білорусь). Стояв на правому березі Двіни, на Верхньому Замку. Збудований для монахів-василіян. Пам'ятка архітектури віленського бароко.
Утворював єдиний архітектурний ансамбль із соборною церквою Святої Софії. На початку XX ст. влада Російської імперії зруйнувала монастирські корпуси.
Історія
Унійний Софійський монастир у Полоцьку існував при Соборі святої Софії з початку XVII ст. (історик Василіянського Чину о. Михайло Ваврик подає дату 1653 рік), проте остаточно василіяни закріпилися при катедрі щойно у період відносного спокою, пов'язаного із Андрусівським перемир'ям.
11 липня 1705 року московські вояки і цар Петро І вбили в архикатедральному храмі святої Софії чотирьох василіян Полоцького Софійського монастиря. Упродовж 1705—1711 років пограбований москалями монастир стояв пусткою, а в соборі був склад боєприпасів і військової амуніції. 1 травня 1710 року боєприпаси вибухнули і перетворили собор у руїни[1].
У середині XVIII ст. поруч з відновленим собором архітектор Йоган-Кристоф Глаубіц побудував монументальний монастирський корпус.
У XVIII ст. у цьому монастирі завжди проживало багато ченців, оскільки тут існували студії для василіян (свого роду невелика монаша семінарія). Так, наприклад, у 1745 році було 9 слухачів філософії; у 1754 всіх ченців було 20, а з них 3 богослови і 6 філософів[2]; у 1772 році — всіх 35, 1774 — всіх 41. У наступному столітті кількість ченців у монастирі дещо зменшилась: 1804 — 17 священиків і 6 студентів, 1828 — 6 священиків і 5 студентів. З 1806 року при монастирі діяла також семінарія для єпархіального клиру, у якій спочатку навчали василіяни, але після 1828 року їх усунуто.
Після скасування Берестейської унії в 1839 році влада Російської імперії насильно відібрала монастир і передала його Московському патріархату.
Пізніше будівлі монастиря прийшли в занепад і на початку XX ст. (до 1912 року) російська влада знищила пам'ятку.
Настоятелі
Польський історик Ян Марек Ґіжицький (Wołyniak) у статті «Bazyljańskie klasztory unickie w obrębie prowincji Białoruskiej»[3] подає відомості про настоятелів Полоцького Софійського монастиря:
- о. Йосафат Бражиц (1671 — бл. 1681)
- о. Йосиф Бабинський (згаданий у 1683 році)
- о. Лев Кишка (1699—1703)
- о. Яків Кізіковський (вбитий вояками Петра І 11 липня 1705 року)
- о. Лаврентій Капарський
- о. Йосиф Сапарович (був на Замойському синоді 1720 року)
- о. Патрикій Жиравський
- о. Василь Полатило (1730)
- о. Іраклій Лісанський (згаданий 1736, був до 1747)
- о. Сильвестр Артецький (1747—1759)
- о. Юрій Шаталович (1761—1770)
- о. Климентій Жаба
- о. Самуїл Новаковський (кін. XVIII ст., нунцій Літта призначив його архимандритом Полоцького монастиря «ku wielkiemu niezadowoleniu Zakonu, bo tam nigdy opactwo nie istniało»; був ще 1807 р.)[4]
- о. Панкратій Лешко (1815)
- о. Йосиф Клосовський (1828)
Архітектура
Пам'ятка архітектури віленського бароко.
Галерея
Історична графіка
- Історична графіка
-
25 липня 1812 р.
-
25 липня 1812 р.
-
1812 р.
-
1844 р.
Історичні фотографії
- Історичні фото
-
1889—1891 рр.
-
1903 р.
-
1905 р.
-
1910 р.
-
1910 р.
-
1910 р.
-
1910 р.
-
1910 р.
-
травень 1910 р.
-
1911 р.
-
1912 р.
-
Листівка 1915 р.
-
Листівка 1915 р.
-
Листівка 1916 р.
-
Листівка 1916 р.
-
Листівка 1916 р.
Примітки
Джерела