Згідно з договором, князь Монако ставав васалом короля Франції. У відповідь французький король який брав на себе зобов’язання захищати князя, його родину, привілеї і майно та повинен був виплачувати йому щорічно 74 тисяч ліврів. Ст. 6 договору передбачала, що князь є вільним і суверенним володарем Монако, Ментона і Рокебрюна. У Монако передбачалося розміщення постійного французького гарнізону з 500 вояків із фінансуванням з королівської скарбниці. Командування над ним повинен був здійснювати сам князь, а за його відсутності - призначений королем лейтенант. Іспанці тут же конфіскували Міланські і Неаполітанські володіння родини Грімальді[1].
У відповідь на це Людовик подарува Оноре Грімальді титули пера та герцога де Валентінуа, а також графство Карладе. По суті Оноре поміняв один протекторат на інший. Оноре II був першим, хто став іменувати себе не «сеньйор», а «князь» Монако.
Примітки
↑Duursma, J. C. Fragmentation and the International Relations of Micro-states: Self-determination and Statehood. – Cambridge: Cambridge University Press, 1996. – P. 262-263.
Література
Duursma, Jorri C. Fragmentation and the International Relations of Micro-states: Self-determination and Statehood. Cambridge * * University Press, 1996. ISBN 0-521-56360-7