PROFILPELAJAR.COM

Пенчо Славейков
Пенчо Славейков
	Пенчо Славейков, 1912
Народився	27 квітня 1866; Трявна
Помер	28 травня 1912 (46 років); Брунате
Поховання	Центральний цвинтар Софіїd
Країна	Болгарія
Національність	болгарин
Діяльність	поет
Знання мов	болгарська
Заклад	Національна бібліотека святих Кирила і Мефодія
Членство	Болгарська академія наук
Конфесія	православ'я
Батько	Петко Славейков
Брати, сестри	Hristo Slaveykovd, Ivan Slavejkovd і Račo Petkov Slavejkovd
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Пенчо Славейков (болг. Пенчо Славейков; 27 квітня 1866 — 28 травня 1912) — болгарський поет, культурний та громадський діяч.

Життєпис

Народився в м. Трявна у 1866 році. Син поета та політичного діяча Петко Родева Славейкова. Навчався у містах Трявна та Стара Загора. У 1878 році разом з родиною перебрався до м. Слівен, а 1879 — до м. Тирново. Наприкінці того ж року родина Славейкових оселилася у Софії. Тут Пенчо навчався до 1881 року, коли його батько, лідер ліберальної партії, був заарештований. Тоді разом з родиною переїхав до Пловдива, де продовжив навчання. У 1883 році став одним з лідерів студентських заворушень, спрямованих проти тогочасної системи освіти.

У січні 1884 року тяжко захворів після переохолодження, був 3 місяці близький до смерті. Тривалий час лікувався у Пловдиві, Софії, але повністю не відновився. До кінця життя погано ходив тільки за допомогою палиці, з напругою говорив і повільно писав. З 1885 року співпрацював з Алеко Константіновим у часописі «Бібліотека Святого Климента». У 1892 році почав навчання в університеті Лейпцигу, де вивчав філософію. Під час цього став членом місцевого літературного товариства.

У 1898 році після закінчення навчання залишився в Лейпцигу. Того ж року, повернувшись до Болгарії, був обраний членом Болгарського літературного товариства (сучасна Болгарська академія наук). Викладав в гімназії для хлопчиків у м. Софія. Водночас став працювати у Національній бібліотеці. При цьому він був членом редакційної колегії журналу «Думка». У 1901 році призначений заступником директора, а з 1909 — директором Національної бібліотеки, де працював до 1911 року.

У 1908–1909 роках очолював Національний театр. У 1908 році організував великий театральний тур Македонією. У 1909 році Славейков був відправлений до Москви для участі у святкуванні 100-річчя з дня народження Миколи Гоголя. У 1910 році брав участь у Слов'янському соборі, де проявив себе як активний слов'янофіл.

У справах бібліотеки в 1911 році відвідав Стамбул, Афіни, Неаполь, Сорренто, Рим. Намагався налагодити співробітництво з тамтешніми бібліотеками. У 1911 році внаслідок конфлікту з міністерством освіти Славейкова було звільнено. Він перебрався жити до Швейцарії. Деякий час мешкав у Цюриху, потім мандрував країною. У 1912 році переїхав до Флоренції. Того ж року перебирається до курортного містечка Брунате, де й помер 28 травня того ж року^[2].

Був похований на кладовищі Брунате, прах його був перепохований в Болгарії в 1921 році. Рідна домівка Славейкова у м. Трявна нині є меморіальним музеєм поета.

Творчість

У доробку Пенчо Славейкова є «Епічні пісні» у 2-х книгах (1896–1898), «Сон про щастя» (1906), «На острові блаженних» (1910).

Велике місце в його творчості займала тема національно-визвольної боротьби, образи народних героїв (вірші «На Шипці», «Сто двадцять душ», «Поет», «Самогубця», «Гайдуцькі пісні»).

Найзначнішим твором є поема «Кривава пісня», над якою Славейков працював з початку 1890-х років і до кінця життя, не встигнувши закінчити її повністю. Вона присвячена Квітневому повстанню в Болгарії 1876 року.

Низка творів написані під впливом декадентства та індивідуалізму («Гімни про смерть надлюдини»). Суттєвим є його внесок в інтимну, пейзажну лірику (цикл «Сон про щастя», 1907 рік).

Він автор поем морально-філософського змісту, які розкривають силу людського духу («Cis Moll», «Серце сердець», «Мікеланджело»).

Багато віршів стали народними піснями («Нерозлучні», «Поки ти молодий», «Перебендя»). За мотивами і в стилі народних пісень написані лірико-епічні, морально-побутові поеми «Бойко» і «Раліца».

Крім того перекладав Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Йоганна Гете, Генріха Гейне, Шандора Петефі.

У доробку є статті стосовно болгарської народної творчості, про західноєвропейську і російську літературу.

Примітки

↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ Згідно сучасного григоріанського календаря тоді в Італії було 10 червня, але Болгарія перейшла на нього лише через 4 години потому, тому вважають, що Пенчо Славейков помер саме 28 травня.

Джерела

Зарев П. Панорама на българската литература, т. 1, ч. 2, С., 1967.
Янакиева Миряна. От родния кът до гроба. Пенчо Славейков — «Сън за щастие». Пловдив, Контекст, 2011.