Назву «Паратетіс» запропонував В. Д. Ласкарєв у 1924 році. [2] Визначення Ласкарєва включало тільки скам'янілості і морські осадові шаринеогенового періоду . Це визначення було пізніше скореговано і також включає олігоценові серії. Існування відокремленої водойми в ці періоди було доведено з викопної фауни (в першу чергу молюсків, риб і остракод). У часи, коли Паратетіс або його частини були відокремлені один від одного або від інших океанів, фауна розвивалась незалежно, через це палеогеографічний розвиток Паратетісу може бути вивчено.
Осадові шари Паратетісу важко співвіднести з осадовими шарами інших океанів і морів, тому що час від часу він був повністю відокремлений від них. Стратиграфія Паратетісу має свої власні набори стратиграфічних етапів, які досі використовуються як альтернатива офіційній геохронологічній шкалі в ICS.
Палеогеографічний розвиток
Паратетіс поширювався на велику площу в Центральній Європі та Західній Азії. На заході він включав кілька етапів Моласського басейну на північ від Альп, далі на схід Віденський і Паннонський басейн, басейн сучасного Чорного моря, і далі на схід, до нинішнього Аральського моря.
Межа еоцену і олігоцену відзначена різким падінням рівня світового океану і швидким глобальним похолоданням. У той же час відбувся Альпійський орогенез: утворилися Карпати, Динарські Альпи, Тавр, Ельбурс і багато інших гірських пасом вздовж південного краю Євразії. Поєднання зниження рівня моря і тектонічного підняття призвело до значної регресії моря, утворився бар'єр між Тетісом і Паратетісом. Зв'язки з Північним Льодовитим океаном (Тургайське море), басейном Північного моря і Атлантичного океану (у вигляді протоки на північ від Карпат) також були закриті в ранньому олігоцені[3]. Проте питання про можливі зв'язки з Рейнським грабеном (і з Середземномор'ям) і Гессенською протокою (що пов'язувала Моласський басейн з басейном Північного моря) наразі залишається дискусійним.
Ранній міоцен (близько 20 мільйонів років тому) відзначено етапом морської трансгресії. В цей період Паратетіс мав добрий зв'язок із Середземним морем знову. Ця тенденція змінилася в середньому міоцені, коли частини Паратетісу часто відокремлювались один від одного. Коли рівень Середземного моря впав через Мессинську соленосну кризу (близько 6 мільйонів років тому) були фази, коли Паратетіс скидав воду в сухий середземноморський басейн. Під час пліоцену (5,33—2,58 млн років тому), колишній Паратетіс було розділено на внутрішні моря, які з часом повністю відокремились один від одного, на кшталт Паннонського моря, солонуватої водойми в Паннонському басейні. Деякі з них зникли до початку плейстоцену. Наразі тільки Чорне, Каспійське і Аральське море є залишками цих великих внутрішніх морів.
↑Laskarev, V.; 1924: Sur les equivalents du Sarmatien superieur en Serbie. In: Vujevic´, P. (Ed.), Receuil de traveaux offert a` M. Jovan Cvijic par ses amis et collaborateurs. Drzhavna Shtamparija, Beograd, pp. 73– 85.
↑Schulz, H.-M.; Vakarcs, G. & Magyar, I.; 2005: The birth of the Paratethys during the Early Oligocene: From Tethys to an ancient Black Sea analogue?, Global and Planetary Change 49(3-4), p. 163-176.