Термін "Панафриканська складчастість" був введений Кеннеді у 1964 році[2] на позначення тектонічних подій, які відбулися приблизно 500 млн років тому, коли в Африці між набагато старшими кратонами сформувався ряд рухомих поясів. У той час на позначення подібних орогенних подій на інших континентах використовували інші терміни: Бразильська складчастість[en] в Південній Америці, Аделаїдська складчастість в Австралії та Бірдморська складчастість в Антарктиді.
Пізніше, коли тектоніка плит стала загальновизнаною теорією, термін Панафриканська складчастість був поширений на весь суперконтинент Гондвана. Оскільки у формуванні Гондвани брали участь кілька континентів і цей процес відбувався від неопротерозою до раннього палеозою, Панафриканська складчастість більше не відноситься до єдиної орогенної події[3], а натомість позначає серію горотворчих процесів, яка включала відкриття та закриття кілька великих океанів та зіткнення кількох континентальних блоків. Крім того, панафриканські події відбуваються одночасно з кадомським орогенезом в Європі та байкальським орогенезом в Азії. Земна кора з цих областей, ймовірно, була частиною Паннотії (тобто Гондвани, коли вона вперше утворилася) протягом докембрія[4].
Спроби співвіднести панафриканські складчасті пояси з бразильськими складчастими поясами по той бік Атлантики у багатьох випадках були проблематичними[5].
Панафриканські складчасті пояси
Західна Гондвана. Кратони зображені коричневим кольором, а панафриканські складчасті пояси — сірим.
Луфіліанська дуга[en], найбільш ймовірно, є продовженням Дамарського поясу в Намібії, з яким вона з'єднується на півночі Ботсвани. Це широка дуга, що тягнеться на північ до південної частини ДР Конго і Замбії[9].
Гарієпський та Салданійський складчасті пояси проходять уздовж західного і південного краю Калахарійського кратона. В результаті закриття Адамасторського океану морські відклади, підводні гори та офіоліти, які вони містять, були прирощені до окраїни Калахарійської платформи близько 540 млн років тому. Таким чином у Сі-Пойнті[en] опинилися граніти, які досліджував Чарлз Дарвін у 1836 році[11].
Каоковельдський складчастий пояс відгалужується від Дамарського поясу і простягається на північний захід в Анголу. Цей пояс також утворився внаслідок закриття Адамасторського океану і включає зону зрушення, відому як Пуроський лінеамент, віком 733-550 млн років, розташовану на півдні Анголи. Ця зона містить сильно деформовані породи фундаменту віком 2030-1450 млн років, які ймовірно, походять з Конголезького кратону, змішані з пізньоархейськимигранітоїднимигнейсами невідомого походження. З Каоковельдського поясу не відомі жодні острівні дуги чи офіоліти[12].
Західноконголезький складчастий пояс утворився внаслідок рифтогенезу 999-912 млн років уздовж західного краю Конголезького кратону, який в подальному призвів до формування крайового прогину, заповнення якого відбувалося 900-570 млн років тому. На заході поясу алохтонніпалеопротерозойські та мезопротерозойські породи фундаменту перекривають прогинні нашарування. В поясі зустрічаються льодовикові відклади, подібні то тих, що трапляються в породах Луфіліанської дуги. Західноконголезький складчастий пояс співвідносится з Арасуайським поясом[en] в Бразилії[12].
Транссахарський складчастий пояс завдовжки 3000 км проходить північніше та східніше Західно-Африканського кратону віком понад 2000 млн років, між Туарезьким[en] та Нігерійським щитами. Він складається з сильно деформованих донеопротерозойських порід фундаменту та неопротерозойських океанічних порід, що містять офіоліти, акреційні призми, метаморфічні породи, що сформувалися на острівних дугах та під високим тиском, які мають вік 900-520 млн років[13].
Центральноафриканський складчастий пояс проходить між Конголезьким та Нігерійським щитами і складається з неопротерозойських порід і деформованих гранітоїдів, серед яких трапляються вклинення порід палеопротерозойського фундаменту. Південна частина поясу утворилася внаслідок зіткнення континентів, під час якого вона насунулася на Конголезький кратон. Центральна та північна частини є зонами зрушення, які корелюють з подібними структурами в Бразилії. Центральноафриканський пояс продовжуються на схід як Убангійський пояс, і разом вони утворюють Центрально-Африканську зону зрушення[14].
Сахарський Метакратон[en] розташований між горами Ахаггар та річкою Ніл і складається з архейсько-палеопротерозойського фундаменту, перекритого панафриканськими гранітоїдами[13].
Рокелідський складчастий пояс проходить уздовж західного краю архейського Манського щита[en], південніше Західно-Африканського кратону. Він був інтенсивно деформований під час Панафриканського орогенезу, пік якого був досягнутий приблизно 560 млн років тому, і може бути акреційним поясом[15].
Примітки
↑ абRino, S.; Kon, Y.; Sato, W.; Maruyama, S.; Santosh, M.; Zhao, D. (2008). The Grenvillian and Pan-African orogens: World's largest orogenies through geologic time, and their implications on the origin of superplume. Gondwana Research. 14 (1–2): 51—72. doi:10.1016/j.gr.2008.01.001.
Kennedy, W. Q. (1964). The structural differentiation of Africa in the Pan-African (±500 my) tectonic episode. Annual Reports of the Institute of African Geology. Т. 8. Leeds University. с. 48—49.
Kröner, A.; Stern, R. J. (2004). Pan-African Orogeny. У Selley, R. C.; Cocks, R.; Plimer, I. (ред.). Encyclopedia of Geology. Т. 1. Amsterdam: Elsevier. с. 1—12. ISBN9780126363807. Процитовано 31 December 2015.
Meert, J.G. (2003). A synopsis of events related to the assembly of eastern Gondwana. Tectonophysics. 362 (1–4): 1—40. doi:10.1016/S0040-1951(02)00629-7.
