Ґрунти в Ощеві переважно піщані, супіщані і підзолисті чорноземи. На підвищених місцях піщаних ґрунтів насаджені хвойні ліси, особливо на крутих схилах у напрямку Звинячого та Ярівки.
Перша згадка про Ощів згадується у 1545 році, коли він належав Іванові та Михайлу Ощівським: «Ощів — село, Володимирський повіт, Скобелецька волость, за 58 км від міста Володимира, на схід від Горохова. Наприкінці XIX століття налічувалося 89 подвір'їв та 603 жителя, дерев'яна церква з XVII—XVIII століть, 2 млини. Згадується село у 1545 році, коли то воно належало до Івана та Михайла Ощівських. У 1570 році Ощівські платять: Василь за 6 дим., 7 город., 1 млинського колеса і 1 коршми; Тимко від 6 дим., 7 город.; Михайло від 6 дим.; 6 город і Микита з 6 дим. і 6 город. У 1577 році, крім Ощівських, платить з Ощева поміщик Станислав Защинський. В документах на ґрунтах села Ощів загадується урочища: Волоховне і Туре поле (...). За переписом 1911 року до великої зем[ельної] власности в О[щеві] і Перішковичах до пом[іщиці] Сурмєнєвої належало 1,095 десятин»[2].
«Ощів, також Ощев, в докум. Вощов, село з церквою, пов[іт] Володимирський (давніше в пов[іті] Луцькім), на півн[ічний]-схід від містечка Горохова. В документах загадуються ще урочища Волховне і Туре поле»[3].
У складі Речі Посполитої (1569—1795)
У Клірових відомостях церков Володимирського уїзду за 1868 рік значиться, що самостійна Богоявленська церква 6-го класу села Ощева побудована 1717 року невідомо ким, станом дерев'яна, стара, дзвіниця при ній теж дерев'яна, стара. Престол в ній один в ім'я Богоявлення Господнього[4].
У Клірових відомостях церков Володимирського уїзду за 1868 рік в Ощеві значиться духовного стану - 1 будинки, 3 чоловіків, 5 жінок; військових - 3 будинки, 12 чоловіків, 20 жінок; селян - 42 будинки, 171 чоловік, 170 жінок[4].
Станом на 1885 рік Ощів — колишнє власницьке село з населенням 392 особи, 42 дворами, православною церквою, заїжджим будинком, 2 водяними млинами[5].
Перша світова війна і міжвоєнний період (1914—1939)
У північній частині Ощева польська адміністрація створила колонію — осадник, — де жили етнічні поляки. Заможні поляки наймали працювати на своїх господарствах місцевих жителів.
У цей час частина жителів села, продавши своє господарство, із сім'ями емігрувала до Канади й Аргентини[1].
Під час Другої світової війни (1939—1944)
У 1939 році, після нападу СРСР на Польщу, в Ощеві були створені перші органи місцевої влади. Приміщення сільської ради було в хаті вивезеного до Сибіру Степана Марчука. Першим головою було обрано Степана Демчука, пізніше — Лук'яна Карпуня. Разом зі створенням органів місцевої влади, у селі у 1940 році було створено колгосп імені Молотова. Селяни неохоче йшли в колективне господарство. У людей примусово забирали коні, вози, реманент.
22 червня1941 року, в день нападу військ Третього Рейху на СРСР, у селі Ощів загинули Уліян Мазарчук, Ілля Грищук, Іван Злотко, вчителька історії Агафія Вержанська від розриву бомби на шкільному подвір'ї.
Під час німецько-радянської війни на каторжні роботи до Німеччини були вивезені Степан Новосад, Іван Шкамарда, Лідія Сербалюк, Степан Новосад, Петро Новосад, Іван Жук, Петро Новосад, Марія Марчук, Василь Шкамарда.
Про початок наступу-прориву розповідали учасники цих подій Петро Шакула, Микола Капецяк, Іван Кухта:
«Хоч як таємно готувався наступ, гітлерівці все ж дізналися про нього. У ніч з 12 на 13 липня генералу Пухову повідомили: на світанні противник почав відхід на другу лінію оборони. Зі штабу армії почали надходити розпорядження та накази. Тут, у районі станції Звиняче та села Ощева були споруджені міцні укріплення»[6]
Війська Третього Рейху залишили територію села 14 липня 1944 року.
Репресії проти жителів Ощева — членів підпілля ОУН і воїнів УПА
Утвердження влади більшовиків в Україні поклало початок репресіям проти членів Організації українських націоналістів. У 1940-х роках за належність до націоналістичного підпілля заарештували жителів Ощева Марію Остапчук (Карпунь), Івана Давидова, Івана Зозулю, Івана Їжевського, Василя Зозулю, Семена Максимчука, Дмитра Мурахевича, Єлизавету Мурахевич, Ганну Давидову, Олексія Дубовика, Катерину Дубовик (Грім), Дем'яна Зозулю, Олену Зозулю, Федора Мурахевича.
Іван Зозуля (Демків), Іван Давидов, Іван Їжевський, Василь Зозуля не раз були присутні на прийнятті присяги вояками УПА у сусідньому селі Ярівка. Вони тільки що переписали у записні книжечки 10 заповідей. Під час обшуку в Івана Зозулі знайшли записну книжечку з цими заповідями, решту активістів видав агент НКВД. Їх було заарештувано і відправлено у Луцьку тюрму, де після важких тортур і знущань вони були розстріляні[1].
Марію Карпунь було засуджено за статтями 54 ч. 1а та 54 ч. 2 на 15 років каторги і 5 років позбавлення прав. Покарання відбувала у тайшетських таборах, згодом у Маріїнську. Дорогою туди Марія зустрілася із Марією Грушевською — дружиною Голови УЦР, відомого українського історика Михайла Грушевського. Потім в'язнів направили етапом в Дудінку, після неї — у Норильськ. Марія Карпунь — учасник Норильського повстання.
У 1946 році Катерину Грім засуджено до 25 років каторжних робіт та 5 років позбавлення прав. Через тиждень після суду етапом її та інших каторжан відправили до Іркутської області в місто Тайшет[7].
Після війни приміщення сільської ради було перенесено в село Терешківці. У 1974 році, коли колгосп імені Матросова приєднали до артілі «Шлях Леніна», то і сільську раду також було перенесено у село Вільхівка.
З 1977 по 1993 роки головою сільради працював Василь Карпунь, який перед цим працював на керівних посадах[1].
Колективізація
Разом із створенням органів місцевої влади, в селі у 1940 році було створено колгосп імені Молотова. Селяни неохоче йшли в колективне господарство. В людей забирали коні, вози, реманент. Перед радянсько-німецькою війною головою колгоспу був С. Вращук.
У 1948 році знову було створено колгосп імені Молотова, головою якого було обрано Івана Драпчинського, потім Василя Сивокобильського.
У 1951 році колгосп було укрупнено і об'єднано з терешківцівсьським імені Сталіна. Головою було обрано Павла Новосада, згодом — Петра Загоруйка. Укрупненій артілі було присвоєно ім'я Матросова.
У 1974 році колгосп імені Матросова було об'єднано з артіллю «Шлях Леніна», де головою працював Володимир Жигун. Колгосп став великим багатогалузевим господарством.
У 1983 році колгосп імені Матросова було відокремлено від колгоспу «Шлях Леніна» і утворено новий колгосп імені Карла Маркса, головою якого було обрано Михайла Трачевського. За період його господарювання зросла матеріально — технічна база господарства, землеробство було поставлено на наукову основу. Внаслідок цього господарство значні кошти виділило і на закінчення будівництва школи, будівництво медичного пункту, відновлення храму. Було закінчено прокладання дороги з твердим покриттям.
Формування освітньої інфраструктури
У 1944 році навчання у сільській школі відновилося у приватній польській хаті в надзвичайно складних умовах. Не було паперу, зошитів, книжок, учням бракувало одягу, взуття, шкільного приладдя, проте школу відвідувало понад 30 дітей віком від 7 до 11 років. Згодом директором школи було призначено Діну Ліщук, яка до цього працювала у селі Озерці. Зруйновану під час війни школу було відновлено на новому місці — перевезено у центр села. Були відкриті нові класні кімнати, з кожним роком зміцнювалася матеріально-технічна база школи.
У 1950-1960-х роках у школі навчалося 130—140 учнів із сіл Ощів і Терешківці.
У 1960 році директором школи було призначено Петра Костюка. Старе приміщення школи вже не відповідало вимогам освітніх завдань, а тому за ініціативи профспілкової організації школи, зокрема тодішнього голови профкому Василя Дубінського, було проведено батьківські збори, на яких було вирішено добудувати школу. Значну допомогу в цьому питанні надав виконком Вільхівської сільської ради, а також правління колгоспу імені Матросова. Були виділені кошти на два каркасні будинки, які були об'єднані в побудові і дали чотири класні кімнати. Оформлено також і спортивний майданчик.
Значну роль у ліквідації неписьменності та розвитку освіти жителів Ощева відігравала відкрита при денній загальноосвітній спочатку вечірня, а згодом філіал заочної школи, директором якого була Галина Кос.
Розв'язання завдань навчально-виховного процесу у 1960-х роках вимагало зміцнення матеріально-технічної бази школи, а саме розширення її приміщення. Тому було вирішено розпочати добудову нового корпусу до вже діючих чотирьох класних кімнат. Із цією метою було проведено збори всіх жителів села. Будівництво необхідно було вести господарським способом, тому що вільної підрядної організації на той час не було. Батьки по черзі ходили на будівельні роботи. Таким чином було споруджено підвальне приміщення і перший поверх нового корпусу школи. У цей час у школі відбулися певні кадрові зміни. Оскільки Петро Костюк з 1968 по 1973 роки працював завідувачем Горохівського районного відділу освіти, на посаді директора школи працювала Ганна Бабій, активна позиція якої, у тому числі й депутатська діяльність у Волинській обласній раді, допомогли знайти підрядчика на завершення розпочатого будівництва — Горохівську міжколгоспну будівельну організацію. Повністю школа була збудована у 1978 році. Матеріально-технічна база з добудовою школи значно поліпшилась: були відкриті предметні кабінети, бібліотека, їдальня. Оскільки у 1978 році Петро Костюк вибув на Львівщину, директором школи було призначено Олександра Панасюка, який працював лише два роки, а його наступником став В'ячеслав Проскуровський, який працював з 1980 по 1986 роки. З 1986 року директором школи призначено Андрія Годлевського, а заступником директора — Феодосія Снітка. Працюючи над проблемним питанням школи, директор і завуч шукали найефективніші шляхи його вирішення. У колективі школи створено необхідні умови для самоосвіти кожного вчителя, його професійного росту у міжатестаційний період. Вибрано оптимальну структуру методичної роботи: творчі групи класних керівників, учителів початкових класів, гуманітарних та природничо-математичних дисциплін. Дирекцією школи було розроблено спеціальну програму вивчення готовності вчителя до саморозвитку, впровадження інновацій та виявлення чинників, що стимулюють самовдосконалення.
У незалежній Україні
У селі функціонують комунальні установи та підрозділи Горохівської міської ради — гімназія та клуб. Також діють заклади торгівлі. До 2021 року жителів села обслуговував фельдшерсько-акушерський пункт.
Після реформування колективних господарств колгосп у селі реорганізовується у селянську спілку, а пізніше — у приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Райдуга» на чолі із заслуженим працівником сільського господарства України Михайлом Трачевським, яке проіснувало до 2013 року. З 2013 року значну частину земель жителів села орендує ТОВ «Волинь-Нова». Діють також інші товариства, які займаються обробкою земель сільськогосподарського призначення.
За роки незалежності в селі ефективно почали розвиватися й працювати одноосібні селянські та фермерські господарства.[1].
12 червня2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № № 708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області», у складі Горохівської міської громади.
Рішенням Горохівської міської ради від 21 жовтня 2021 року село Ощів віднесене до Терешківцівського старостинського округу. Старостою округу затверджено Василя Казуна[10].
Релігійне та громадське життя
Відбудова місцевого храму. Розвиток православної парафії
Наприкінці 1980-х років жителі села відчули свіжий вітер суспільно-політичних змін, відразу постало питання про відбудову храму. Ініціатором, натхненником, будівничим і першим старостою відродженої святині був Григорій Шкамарда, а всі роботи виконували односельці дружною громадою. 1990 року відбудована церква була відкрита й освячена благочинним Горохівського округу протоієреєм Олександром Пасічником як Хрестовоздвиженська. Настоятелем храму став протоієрей Миколай Мельничук. Після його смерті у 2010 році настоятелями храму були протоієрей Василій Хомляк (2010—2011) та священик Роман Світлик (2011—2019)[11].
27 лютого 2019 року на загальних Парафіяльних зборах релігійної громади прихожани храму одноголосно вирішили приєднатися до складу Православної церкви України.
Згідно розпорядження голови Волинської ОДАОлександра Савченка № 315 від 7 червня 2019 року Хрестовоздвиженська релігійна громада була офіційно зареєстрована у складі ПЦУ[12].
Участь жителів села у антитерористичній операції на Донбасі
4 січня2016 року під час ротації до міста Олешки помер житель села Ощів, учасник АТО Володимир Павлюк. Він був сапером, воював у ДУК «Правий сектор». Похований на сільському цвинтарі.
12 червня2016 року у селі Ощів від серцевого нападу помер демобілізований учасник АТО Олександр Міхєєв. Він був водієм машини швидкої допомоги, вивозив поранених із поля бою, двічі був контужений. Похований на цвинтарі у селі Гаразджа[13].
Населення
За переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 526 осіб, з яких 235 чоловіків та 291 жінка[14].
Бабій Ганна Федорівна — Заслужений вчитель України. Народилася у селі Стрільче. Після закінчення Луцького педінституту працювала вчителем Лахвичівської та Деревківської шкіл Любешівського району, згодом переїхала працювати вчителем історії в село Ощів. Вчителька проводила активну громадську роботу, організувала Музей бойової слави в школі. У 1978 році було присвоєно високе звання — Заслужений учитель Української РСР[17]. Указом Президента України від 27 вересня 2021 року № 491/2021 удостоєна довічної державної стипендії для видатних діячів освіти[18]
Примітки
↑ абвгдежиМельничук, Алла (2009). Село Ощів. Минуле і сучасне Волині та Полісся: Рух опору тоталітарним та окупаційним режимам на теренах Волинської області. Горохівщина в історії України та Волині. Матеріали ХХХІ Всеукраїнської науково-практичної історико-краєзнавчої конференції (укр.). Луцьк-Горохів. с. 226—228.
↑Цинкаловський, Олександер (1986). Ощів. Стара Волинь і Волинське Полісся [Ancient Volyn and Volynian Polissia] (краєзнавчий словник - від найдавніших часів до 1914 року) (укр.) . Т. т. 2. Вінніпег: Накладом Т-ва "Волинь". с. 208—209.
↑Oszczów al. Oszczew, w dokum. Woszczów [Ощів, так. Ощев, в докум. Вощов]. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego [Географічний словник Королівства Польського] (пол.) . Т. Т. VII. Warszawa: Druk «Wieku». 1886. с. 750.
↑ абВолынская духовная консистория. Клеровые ведомости церквей Владимирского уезда за 1868 год (рос. дореф.) . ДАВО: ф.35; оп.5; спр.47. с. 282.
↑Бабій, Ганна (2015). Новосад, Роман (ред.). Львівсько-Сандомирська операція. Прорив на Рава-Руському напрямку (українська) . Ощів-Луцьк: Іванюк В.П. с. 8—14.
