Сюжет фільму складається з трьох історій, дії яких відбуваються у 1980-х, 1950-х і 1940-х роках[3]:
«Герой» (Hero) — історія семирічного хлопчика Річі, який застрелив власного батька і полетів геть. Епізод знято як псевдодокументальний фільм-розслідування з серією інтерв'ю з «фігурантами» справи, що знають Річі (рідними, однокласниками, шкільними вчителями).
«Жах» (Horror) — історія дослідника людської сексуальності, що став жертвою власного експерименту, перетворившись на виродка-вбивцю. Епізод знято в манері малобюджетного науково-фантастичного кіно 1950-х років.
«Гомо» (Homo) — історія злодія-гомосексуала, що потрапив до в'язниці, і про його одержимість іншим ув'язненим, знайомим йому ще по інтернату для малолітніх злочинців. Епізод створено за мотивами прози Жана Жене і витримано у двох колірних гамах: приглушені темні тюремні епізоди поєднуються з яскравими сонячними флешбеками про життя в інтернаті.
Дебютний фільм Тодда Гейнса «Отрута» складається з трьох сюжетно не пов'язаних між собою новел, об'єднаних загальною темою знедоленості. При цьому стрічку побудовано так, що усі три історії викладаються паралельно: окремі фрагменти кожної історії чергуються. Усі новели разюче відрізняються за стилістикою. Перша є псевдодокументальним телефільмом, друга пародіює малобюджетну післявоєнну кінофантастику, третя посилає до кінодосліджень Жана Жене. У кожному епізоді так чи інакше присутні гомосексуальні мотиви. Найрадикальніше вони проявлені в новелі «Гомо», в основі якої лежать романи Жене (в першу чергу «Щоденник злодія»). Хоча прямі оповідні зв'язки між сегментами відсутні, на їхню внутрішню спорідненість натякає ретельно продуманий монтаж[4].
У історичній перспективі «Отрута» сприймається як рефлексія відносно епідемії СНІДу, яка поглинула американську гей-спільноту наприкінці 1980-х, а також неоднозначної реакції на неї рейганівської Америки. Серед жертв цієї епідемії був і бойфренд режисера, Джеймс Лайонс, що виконав у фільмі одну з головних ролей і брав участь у його монтажі[2]. Рецензуючи фільм у 1991 році, Дж. Гоберман назвав «Отруту» «можливо, найжорсткішим, тривожиним і найменш компромісним», кіновисловлюванням про епідемію[5].
Прокат
Короткі сцени одностатевого сексу, присутні в «Гомо», прирекли фільм на найжорсткіший прокатний рейтинг NC-17. Праві кола американського істеблішменту були обурені, що державний грант (всього $25 тис.) було витрачено на фінансування подібної «непристойності». Дехто іронічно називав режисера «Феллініфеляції»[2]. Проте, фестивальна доля стрічки Тодда Гейнса склалася вдало: режисер було удостоєно Гран-прі журі кінофестивалю «Санденс» і премії «Тедді» на Берлінаре.
Покоління (2011) • Loxoro (2012) • Роздягни мене (2013) • Mondial 2010 (2014) • Сан Крістобаль (2015) • Мами у вогні (2016) • Моя сестра лесбійка (2017) • Три сантиметри (2018) • Ентропія (2019)
