PROFILPELAJAR.COM

	Історія Сербії;
	Старчево; Винча;
	Сербія у Римській імперії;
	Біла хорватія; Білі серби; Рашка; Дукля/Зета; Захумл'є; Травунія; Сербська імперія; Моравська Сербія; Земля Бранковича; Битва на Косовому полі; Сербська деспотовина;
	Перша Габсбурзька Сербія; Друга Габсбурзька Сербія;
	Перше сербське повстання; Друге сербське повстання;
	Сербське князівство; Сербське королівство; Сербський фронт; Королівство Югославія; Сербія (1941–1944); Ужицька Республіка; \| СР Сербія;
	ФР Сербія; Сербія;
	Цей шаблон: переглянути; обговорити; редагувати;

Османська Сербія — період в історії Сербії з 1459 (захоплення турками) до 1804 року (початок першого сербського повстання), під час якого Сербія не мала власної державності і входила до складу Османської імперії.

Соціальне становище

Сербію турки підкорили пізніше, ніж інші південнослов'янські землі, а тому вона опинилася в кращому становищі. У Сербії не відбувалися бурхливі міграційні процеси. Турецький елемент не дуже змінив етнічну картину в сербських землях, оскільки їх заселення османами не мало масового характеру. Практично турки мешкали тут лише в містах.

Більшою мірою османське завоювання вплинуло на релігійну ситуацію в Сербії. Щоб не втратити прибутки, багато сербських купців і ремісників перейшли в іслам. Оскільки в містах Османської імперії містяни різних віросповідань проживали в окремих кварталах — махалах — це ще більше сприяло зближенню сербських мусульман із завойовниками, поступовій втраті ними рідної мови і культури.

Економічне становище

У перші десятиліття після завоювання міста Сербії відігравали переважно роль адміністративних центрів і фортець. Але вже у XVI—XVII ст., як і скрізь в імперії, в них розпочалося економічне пожвавлення. Збільшилася кількість ремесел, прогресувала технологія виробництва, відбувалися структурні зміни. Ремісники утворювали корпорації, подібні до західноєвропейських цехів. Вони дістали назву еснафів (руфетів) і поділялись як за професійним, так і за релігійним принципом. Аналогічні об'єднання створювали й купці, їхні особливі права закріплювалися в султанських фірманах (указах). Найбільшими центрами ремесла і торгівлі в Сербії були Белград, Ніш та Ужиці.

На відміну від економічно розвинених північних районів, Південна Сербія зберігала аграрний характер. У цій гірській місцевості, де основою господарства залишалося скотарство, існували значні патріархальні пережитки. Особливості соціально-економічного розвитку й природнокліматичні умови південних регіонів Сербії сприяли збереженню тут широкого місцевого самоврядування. Глави цього общинного самоврядування — кнези — часто відстоювали інтереси своїх селян у фіскальних суперечках з османською адміністрацією. Поряд з адміністративними кнези мали судові повноваження й відали збиранням податків.