У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Онопрієнко .
Євген Федорович Онопрієнко (11 грудня 1925 , Балти — 31 жовтня 1997 , Київ , Україна ) — український кінодраматург , член Спілки кінематографістів України . Заслужений діяч мистецтв України (з 1986 року).
Народився 11 грудня 1925 р. в селі Балтах (тепер Ново-Аскольського району Курської області Росії ) в селянській родині. Закінчив вісім класів школи в місті Бахмут Сталінської області .
Могила Маргарити Кринициної і Євгена Онопрієнка У серпні 1943 року, коли місто було відвойоване, його призвали в Червону армію . Воював зв'язківцем у складі 4-го Українського фронту . Брав участь у відвоюванні Донбасу , битві за Дніпро . Під час Нікопольсько-Криворізької операції в січні 1944 року отримав важке поранення. Півроку лікувався в госпіталях .
Влітку 1944 року був демобілізований за станом здоров'я. Повернувся в місто Артемівськ . Працював електриком на залізниці та одночасно навчався у вечірній школі.
У 1946 році поступив в Артемівський учительський інститут. Після його закінчення в 1948 році, рік працював у школі викладачем фізкультури , інспектором у відділі народної освіти, а в 1949 році вступив на сценарний факультет ВДІКу , який закінчив в 1954 році.
Одружився з акторкою Маргаритою Кринициною .
З 1954 року — редактор (потім — головний редактор) «Молдова-філм», редактор і сценарист Київської кіностудії імені О. П. Довженко .
Помер від раку 31 жовтня 1997 року в Києві . Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49а).
Автор сценаріїв фільмів : «Гори, моя зоре!» (1957 ), «Катя-Катюша» (1959 ), «Сейм виходить з берегів» (1962 , у співавт.), «Мовчать тільки статуї» (1962 ), «Лють» (1965, у співавт. з О. Сацьким ), «Великі клопоти через маленького хлопчика» (1967), «Мужність» (1967 , документальний, у співавт.), «Розвідники» (1968 ), «Крутий горизонт» (1971 ), «За твою долю» (1972 ), «В бій ідуть самі „старі“» (1973 ), у співавт.), «Дивитися в очі» (1975 ), «Хвилі Чорного моря» (1975 , «Свято печеної картоплі» (1976 ), телефільм, у співавт.), «Коли поряд чоловік» (1977 ), «Віщує перемогу» (1978 ), «Поїзд надзвичайного призначення» (1979 , у співавторстві), «Кодова назва „Південний грім“» (1980), «Якщо ворог не здається...» (1982 ), «Жіночі радощі й печалі» (1982 ), «Щастя Никифора Бубнова» (1982 ), «Дій за обставинами! ..» (1984 ), «І завтра жити» (1987 ), «Тупик / Глухий кут» (1998 , у співавт.) та інших.
Сценаристы советского художественного кино. — М., 1972. — С. 262. (рос.)
Спілка кінематофафістів України. — К., 1985. — С. 116—117.
Кино: Энциклопедический словарь. — М., 1987. — С. 306. (рос.)
Митці України. — К., 1992. — С. 434.
Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 451.
УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999. — С. 984.
