PROFILPELAJAR.COM

Дата:	листопад 636 — квітень 637
Місце:	Єрусалим, Візантія
Результат:	перемога халіфату
Територіальні зміни:	Єрусалим приєднано до Халіфату

Облога Єрусалима 636–637 років
	Мусульманське завоювання Леванту
	Умар приймає капітуляцію містаУмар приймає капітуляцію міста
	31°47′00″ пн. ш. 35°13′00″ сх. д. / 31.7833° пн. ш. 35.2167° сх. д.
Дата:	листопад 636 — квітень 637
Місце:	Єрусалим, Візантія
Результат:	перемога халіфату
Територіальні зміни:	Єрусалим приєднано до Халіфату
Сторони
Візантія	Халіфат
Командувачі
Софроній	Умар; Абу Убайда; Халід
Військові сили
невідомо	бл. 20,000
Втрати
невідомо	невідомо

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Облога Єрусалима.

Обло́га Єрусали́ма 636—637 років — облога візантійського Єрусалима військами Арабського халіфату протягом листопада 636 — квітня 637 року. Епізод мусульманського завоювання Леванту (634—638), арабо-візантійських воєн і загального християно-мусульманського протистояння. Арабськими військами командували полководці Абу Убайда і Халід, які за наказом халіфа Умара здійснювали завоювання візантійських земель в Палестині. Обороною Єрусалима керував єрусалимський патріарх Софроній. Подробиці облоги не задокументовані. Після 6 місяців облоги патріарх погодився здати Єрусалим і сплатити данину за умови укладання особистої угоди із халіфом. Умар здійснив подорож до Єрусалима і особисто прийняв капітуляцію патріарха. Візантія назавжди втратила місто. Єрусалим лишався під контролем мусульман до Першого хрестового походу.

Перебіг

Після вирішальної перемоги над Візантійською імперією в битві при Ярмуці кількома місяцями раніше халіф Омар завойовує Єрусалим та за проханням Єрусалимського патріарха входить до міста пішки у білому паломницькому одязі. Після входу у місто війська Омара розчищають Храмову гору та закладають перший дім молитви на місці теперішньої мечеті аль-Акса^[1].

Патріарх Софроній та Омар уклали Пакт Омара, який гарантував свободу віросповідання для немусульман.

За ісламського правління, вперше з римської епохи, євреям знову дозволили жити та сповідувати свою релігію в Єрусалимі^[2]. Омар також призначив єврея комендантом міста та запросив сімдесят єврейських сімей та провідника єврейської громади з Тиверії до Єрусалима ^[3].

В мусульманській історіографії немає одностайності, щодо дати падіння Єрусалима. Табарі зазначає, що місто пало 636 року, аль-Баладхурі — 638^[4], Агха І Акрам — 636—637.

Примітки

↑ S. S. Montefiore. Jerusalem. Die Biographie. cт. 264. Fischer. F. am Main. ISBN 978-3-596-17631-1.(нім.)
↑ Leslie J. Hoppe (2000). The Holy City: Jerusalem in the Theology of the Old Testament. Liturgical Press. ISBN 978-0-8146-5081-3.
↑ S. S. Montefiore. Jerusalem. Die Biographie. cт. 265. Fischer. F. am Main. ISBN 978-3-596-17631-1.(нім.)
↑ Futuh II.XI or p. 139; p. 214 in Hitti translation

Бібліографія

Akram, A. The Sword of Allah: Khalid bin al-Waleed – His Life and Campaigns. Oxford, United Kingdom: Oxford University Press, 2004.
Benvenisti, M. City of Stone: The Hidden History of Jerusalem. Berkeley and Los Angeles, California: University of California Press, 1998.
Elad, A. Medieval Jerusalem and Islamic Worship: Holy Places, Ceremonies, Pilgrimage. Leiden, The Netherlands and New York, New York: Brill Publishers, 1999.
Gibbon, E. The History of the Decline and Fall of the Roman Empire, Volume 6. J. D. Morris Publishers, 1862.
Lewis, B. The Arabs in History. Oxford, United Kingdom: Oxford University Press, 2002.
Nicolle, D. Yarmuk 636 A.D.: The Muslim Conquest of Syria. Oxford, United Kingdom: Osprey Publishing Limited, 1994.
Runciman, S. A History of the Crusades - Volume 1: The First Crusade and the Foundation of the Kingdom of Jerusalem. Cambridge, United Kingdom: Cambridge University Press, 1987.
The History of Jerusalem: The Early Muslim Period (638-1099). ed. by J. Prawer, H. Ben-Shammai. NYU Press, 1996.