PROFILPELAJAR.COM

«Ніна де Каллі»
113 × 166 см
фр. Nina de Callais
Творець:	Едуард Мане
Час створення:	1873
Розміри:	113 × 166 см
Висота:	113,5 см
Ширина:	166,5 см
Матеріал:	олія на полотні
Жанр:	портрет
Зберігається:	Париж, Франція
Музей:	Музей д'Орсе
Інвентарний номер:	RF 2850
«Ніна де Каллі» ; 113 × 166 см у Вікісховищі

«Ніна де Каллі» (фр. Nina de Callais) — жіночий портрет французького художника Едуара Мане 1873 року.

Невдоволення оточенням

Невдоволення сучасним оточенням — стара проблема перебування мешканців у невідповідних чи ворожих до них умовах, що склались в суспільстві. Особливої важкості стан набуває тоді, коли особа не здатна змінити невідповідні чи ворожі умови, яких би напружених зусиль не прикладала.

Невдоволення сучасним оточенням на зламі 18-19 століть було модним серед привілейованих класів французького суспільства. Невдоволення суспільними умовами і оточенням — також характерна риса ідейно-художньої течії романтизму, котра перепліталася у Франції з військовими авантюрами Наполеона І Бонапарта, розвалом його імперії, відновленням монархії і її скорим падінням, пристрасними пошуками виходу з політичної і ідеологічної кризи і важкості знайти вихід.

Але кризові процеси в політичному житті Франції не вщухали і розтяглися майже на все дев'ятнадцяте століття. Серед них — катастрофа військових авантюр Наполеона Бонапарта і усунення його з політичного життя Європи, десятки тисяч загиблих, еміграція з країни, захоплення Франції арміями Священого Союзу, революції 1831 та 1848 років, франко-пруська війна, Паризька комуна, гойдалка політичних урядів між монархіями і республіками тощо.

Невдоволення сучасниками й сучасним обмеженим та дріб'язковим суспільством не вщухало і в роки життя Едуара Мане (1832–1883). Він важко виборював кожний важливий етап власного дорослішання — художню освіту (батько був проти кар'єри художника), шлюб з улюбленою жінкою (батьки вважали його стосунки з Сусанною неприпустимим мезальянсом), економічну незалежність (він стане економічно незалежним лише у віці тридцять один рік) Всі негаразди приватного стану Едуара Мане підсилювались невизнанням його здібностей як художника та кампанія ганьби в паризьких газетах, котра не припинялась роками.

Невдоволення суспільством трохи вщухало, коли Едуар Мане стикався зі світом іспанців, іспанського мистецтва. Разючий контраст іспанської і тогочасної французької музики, палких і пристрасних танців іспанців, іспанських манер, контраст барвистого іспанського одягу з чорним, уніфікованим одягом парижан, їх посередницькими смаками і жалюгідними бажаннями привели до деякої ідеалізації Іспанії. Адже ще в період війни Наполеона 1-го з Іспанією хтось снайперськи зауважив, що тогочасний іспанський уряд мертвий, а іспанський народ бурхливо живий. Цілий період власної творчості художник віддав іспанській тематиці. Але був вимушений повертатися з вигаданого світу іспанців.

Опис твору і трагедія порожнього життя

«Скільки парижан залишаються провінціалами і самі про це не підозрюють». Огюст Ренуар.

Пані Ніна була знайомою художника. Її справжнє ім'я — Марі-Анн Ґайар. Порожнечу власного існування пані заповнювала модою, примхами, чергою шлюбів з різними чоловіками і алкоголем. Аби додати собі привабливості, називала себе Ніною. Вона і запам'яталась сучасникам і дослідникам як Ніна де Каллі, що було прізвищем її чергового і недовгого за терміном чоловіка, Гектора де Каллі, журналіста у виданні «Фігаро» і другорядного письменника. Запам'яталась Ніна де Каллі і примхами, нервовою нестабільністю, змінами веселощів на періоди депресії і навпаки.

Вона замовила власний портрет Едуару Мане. Портрет мав прикрасити її салон, котрий утримувала пані в Парижі, і подавати її розкутою і ефектною. Вона позувала художникові в чорній сукні і жакеті з візерунками, які вважала алжирськими за походженням. З тим же успіхом їх можна було би називати турецькими чи марокканськими — без суттєвої зміни змісту.

Пані розташувалась на канапі на тлі килима. Килим рясно прикрашений японськими віялами. Жодного відношення до Японії чи Китаю пані не мала. Не мали численні віяла і натяків на щось інше, вони не були в картині символами прагненнь глибше пізнати східну культуру. Віяла і японщина присутні і в деяких інших портретах Едуара Мане — вони є в портреті акторки Нана (Кунстхалле, Гамбург), в портреті Малларме (Музей д'Орсе, Париж). Японщина і книги в портреті письменника Еміля Золя — ознака широкого кола інтересів літератора. В портреті пані де Каллі — це тільки черговий модний аксесуар.

Див. також

Імпресіонізм

Джерела

Чегодаев А. Д. «Эдуард Мане», М, «Искусство», 1985 (рос)
сборник «Западно-европейское искусство 2й половины 19 века», М, «Искусство», 1975 (рос)
«Едуар Мане. Восемь картин из музея д'Орсе», каталог выставки, Л, 1985 (рос)