Новожанове (станція)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Новожанове (значення).
Новожанове
станція
Розташування
Адресам. Харків, Новожанівська вул.
Координати49°57′10″ пн. ш. 36°12′18″ сх. д. / 49.952777777778° пн. ш. 36.205° сх. д. / 49.952777777778; 36.205
Структура
Платформ1
Тип платформ1 низька бічна
Колій5
Час роботицілодобово
Історія
Відкрито1927 рік
Електрифіковано1958
Інша інформація
ВласникПівденна залізниця
ОператорУкрзалізниця
Код440822
Код ЄМР (АСУЗТ)440822
Код Експрес-32204670
Тарифна зона1
Тарифні відстані до транзитних пунктів
Харків-Пасажирський3 км
Основа4 км
Люботин18 км
Управління залізниці (Харків-Пасажирський.)3 км
Мапа
Мапа

Новожанове — вантажна станція Харківського залізничного вузла Південної залізниці. Розташована на Новожанівській вулиці в Новобаварському районі Харкова в місцевості Новожанове. Відноситься до Харківської дирекції Південної залізниці.

Відстань до станції Харків-Пасажирський — 3 км, Основа — 4 км, Нова Баварія — 3 км[1].

На станції зупиняються лише приміські потяги.

Історія

Станція була відкрита 1927 року[2] для обслуговування будівництва, а згодом і Харківського коксохімічного заводу. Станцію було електрифіковано у 1958 році під час електрифікації Харківського залізничного вузла[3].

Колійний розвиток

Станція має 5 приймально-відправних колій, розміщених у 2-х парках.

Зі станції відходить електрифікована сполучна лінія до залізниці Харків-Пасажирський — Мерефа. Станція також обслуговує Харківський коксохімічний комбінат.

Споруди

На платформі є павільйон відкритого типу для пасажирів.

Над залізничним полотном проходить пішохідний міст, споруджений 1965 року. Навесні 2016 року через вивітрювання, корозію та руйнацію почався його капітальний ремонт, що здійснив мостобудівний поїзд № 8 ст. Нова Баварія. Під час ремонту демонтувано дефектні конструкції мосту та встановлено нові фундаменти, стійки, косоури, сходи виробництва Старокостянтинівського заводу залізобетонних шпал.[4]

Примітки

  1. ↑ Україна. Атлас залізниць. Масштаб 1:750 000. — К. : ДНВП «Картографія», 2008. — 80 с. — ISBN 978-966-475-082-7.
  2. ↑ А.С. Архангельский, В.А. Архангельский. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — Москва : Транспорт, 1981. — Т. 1. — С. 297. — 100 000 прим. (рос.)
  3. ↑ История электрификации железных дорог СССР. 1956—1958 гг. Архів оригіналу за 18 липня 2012. Процитовано 13 грудня 2011. (рос.)
  4. ↑ Світлана Дубовик. Роботи ведуться за планом [Архівовано 5 червня 2016 у Wayback Machine.] // Южная магистраль. — 2016. — № 16 (9644). — 29 квітня. — С. 3.

Джерела