PROFILPELAJAR.COM

Новиков Ігор Дмитрович
Новиков Ігор Дмитрович
Народився	10 листопада 1935 (89 років) ; Москва, СРСР
Країна	СРСР; Росія
Діяльність	фізик, астроном, астрофізик, викладач університету
Галузь	астрофізика і космологія
Відомий завдяки	астрофізика
Alma mater	Механіко-математичний факультет МДУd
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук
Вчене звання	члени-кореспонденти РАНd
Науковий керівник	Зельдович Яків Борисович і Зельманов Абрам Леонідович
Відомі учні	Tina Kahniashvilid
Знання мов	російська
Заклад	Копенгагенський університет
Членство	Данська королівська академія наук, Європейська академія і Російська академія наук
Нагороди	медаль Еддінгтона (2007) Премія імені О. О. Фрідмана (2011) Tomassoni awardsd (2005) Міжнародна наукова премія імені Віктора Амбарцумяна (2012)
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Новиков.

Ігор Дмитрович Новиков (рос. Игорь Дмитриевич Новиков; 10 листопада 1935(19351110)) — радянський російський астроном, астрофізик-теоретик і космолог. Член-кореспондент РАН по Відділенню загальної фізики та астрономії (астрономія) з 26 травня 2000 року.

Біографія

Народився в Москві. Його батько зник у часи сталінських репресій, мати провела роки у ГУЛАГ. У 1959 Ігор закінчив Московський університет, в 1962 — аспірантуру Державного астрономічного інституту імені Павла Штернберга. У 1963—1974 працював в Інституті прикладної математики АН СРСР. З 1974 по 1990 працював в Інституті космічних досліджень АН СРСР (завідувач сектором релятивістської астрофізики). З 1994 року є директором Центру теоретичної астрофізики (англ. Theoretical Astrophysics Center) Копенгагенського університету, де він працює з 1991 року.

Наукові роботи відносяться до релятивістської астрофізики, космології, теорії тяжіння. Займався розробкою теорії чорних дір, що виникають в кінці еволюції масивних зірок. Показав, що зовнішнє поле тяжіння і внутрішня будова чорної діри повністю визначаються масою і моментом обертання колапсуючої зірки і не залежать від деталей розподілу речовини та її руху. На основі цього факту створив теорію внутрішньої будови чорних дір. Оцінив кількість чорних дір, розглянув їхнє астрофізичне значення і прояв. У 1966 спільно з Я. Б. Зельдовичем вказав, що чорні діри можуть проявлятися як рентгенівські джерела в тісних подвійних системах. Після відкриття таких джерел побудував теорію релятивістських ефектів у цих системах. Висунув гіпотезу «білих дір», досліджував вплив квантових ефектів на білі і чорні діри. У роботах з космології обговорив можливість сильної анізотропії розширення Всесвіту поблизу сингулярності, розглянув квантові явища на початку розширення Всесвіту, процеси формування галактик, гіпотезу існування первинних чорних дір. Розробив теорію походження початкових неоднорідностей в розширенні Всесвіту, з яких потім виникли галактики. Вперше дав надійну оцінку маси квазарів. У 1964, до експериментального виявлення реліктового випромінювання, розрахував спектр електромагнітного випромінювання усіх джерел у Всесвіті і вказав, що якщо справедлива теорія гарячого Всесвіту, то реліктове випромінювання в сантиметровому діапазоні значно інтенсивніше випромінювання окремих джерел і може бути виявлено.

У середині 1980-х років сформулював принцип самоузгодженості Новикова, який став важливим внеском у теорію подорожей у часі.

Автор (спільно з Зельдовичем) монографій «Релятивістська астрофізика» (1967), «Теорія тяжіння і еволюція зірок» (1971), «Будова і еволюція Всесвіту» (1975).

Член Лондонського королівського товариства (1998). Президент Комісії N 47 «Космологія» Міжнародного астрономічного союзу (1976—1979).

Нагороджений медаллю Еддінгтона (2007).

Новиков одружений з Елеонорою Коток і має двох дітей — Олену та Дмитра.

Примітки

↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ www.ae-info.org
d:Track:Q107213897

Література

Black Holes and the Universe, (translated by Vitaly I. Kisin, Cambridge University Press 1995)
The River of Time, (translated by Vitaly I. Kisin, Cambridge University Press 1998, 2001)
Il ritmo del tempo, Di Renzo Editore, Roma, 2006