PROFILPELAJAR.COM

селище Нижнє
	Прапор
Країна	Україна
Область	Луганська область
Район	Сіверськодонецький район
Тер. громада	Гірська міська громада
Код КАТОТТГ	UA44120010030016389
Основні дані
Засновано	1756
Статус	із 2024 року
Площа	9,71 км²
Населення	▼2346 (01.01.2018)
Поштовий індекс	93290
Телефонний код	+380 6455
Географічні координати	48°46′17″ пн. ш. 38°37′12″ сх. д. / 48.77139° пн. ш. 38.62000° сх. д.
Водойма	р. Біленька, Сіверський Донець, Водяне ;
Відстань
Найближча залізнична станція:
Селищна влада
Адреса	93290, Сіверськодонецький район, смт Нижнє, вул. Центральна, 11а
Карта
	Нижнє
	Нижнє
	Нижнє у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Нижнє.

Нижнє (у минулому — Сьома Рота) — селище в Україні, у Гірській міській громаді Сіверськодонецького району Луганської області. Внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну, тимчасово контролюється так званою ЛНР.

Географія

Географічні координати: 48°46' пн. ш. 38°37' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа селища — 9,71 км².

Селище розташоване на правому березі річки Сіверський Донець, за 25 км від Сіверськодонецька. Через Нижнє протікає невеличка річка Нижня Біленька, права притока Сіверського Дінця . Поблизу с. Світличного, яке вже увійшло до складу Нижнього до війни була розташована паромна переправа, зараз там Понтонний міст. Найближча залізнична станція — Шипилове.

Історія

У XVIII столітті на місці теперішнього поселення в урочищі Нижнє на Дінці існував зимівник Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового^{[джерело?]}.

1756 року на місці козацького зимівника виникла сьома рота Шевичева гусарського полку ^[2]. Територія заселялася сербськими і хорватськими офіцерами, селянами з Правобережної України та центральних губерній Російської імперії^[3].

Впродовж 1776 - 1783 рр. селище (на той час — слобода Нижня Бахмутського повіту Азовської губернії) — центр (штаб-квартира) Волоського гусарського полку (за даними «Описания городов и уездов Азовской губернии» 1779 р.).

Під час Другої світової війни участь у бойових діях брали 972 місцевих жителя, з них 513 загинуло, 575 осіб нагороджені орденами і медалями^[4].

7 жовтня 2014 року селище було виключено зі складу Первомайської міськради і приєднано до Попаснянського району, а згодом до Сєвєродонецького району^{[джерело?]} Луганської області^[5].

6 листопада 2014 року, у період війни на сході України, внаслідок відбиття атаки збройних формувань ЛНР на понтонній переправі поблизу селища старший солдат 80-ї бригади збройних сил України Назар Крохмаль загинув, ще двоє бійців отримали поранення^[6].

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[7]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	2363	75.86%
російська	744	23.88%
білоруська	3	0.10%
вірменська	1	0.03%
румунська	1	0.03%
болгарська	1	0.03%
інші/не вказали	2	0.07%
Усього	3115	100%

За даними перепису 2001 року населення селища становило 3115 осіб, з них 75,86% зазначили рідною українську мову, 23,88% — російську, а 0,26% — іншу^[8].

Соціальна сфера

Функціонують обласний психоневрологічний інтернат, ЗОШ I–III ступенів № 36^[9], навчально-виховний комплекс, ясла-садок «Червона шапочка», два клуби, два відділення поштового зв'язку, дві аптеки, медичний пункт, пункт ветеринарної медицини, перукарня, бюро ритуальних послуг і приватні магазини^[10].

Пам'ятки

У селищі встановлені: пам'ятник радянським воїнам, які загинули під час Другої світової війни, а також бюст Герою Радянського Союзу Івану Чорноп'ятку^[4].

Релігія

У селі існував Свято-Петро-Павлівський храм, який було закрито у 1923 р., відновлено у 1942 р., зруйновано у 1961 р., зараз на його місці будується новий храм УПЦ. ^[11]

Персоналії

Лук'янов Сергій Володимирович (1910—1965) — радянський актор театру та кіно
Чернопятко Іван Давидович (1914–1947) — Герой Радянського Союзу
Міоков Микола Дмитрович (1916–1987) — Герой Радянського Союзу
Ногін Олександр Васильович (нар. 1970) — радянський та український футболіст та тренер;
Катрушенко Іван Гордійович (1925—2012) — український графік;
Просянкін Григорій Лазаревич (1920–1998) — кораблебудівник, керівник найбільших підприємств суднобудівної промисловості СРСР, Герой Соціалістичної Праці;
Ворвулєв Микола Дмитрович (1917–1967) — співак (баритон), Народний артист СРСР;
Барка Василь Костянтинович (1908–2003) — український письменник і перекладач, наприкінці 20-х років XX століття вчителював у селищі.

Примітки

↑ Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2018 року, Київ-2018 (pdf)
↑ Литвиненко Р.О. Щодо часу заснування перших слов'яносербських поселень (За мемуарами генерала С.С. Пішчевича) // Вісник СНУ імені Володимира Даля. - 2017. - № 11 (241). - С. 41-53.[1] [Архівовано 3 серпня 2020 у Wayback Machine.]
↑ Высоцкий В. И. Исторические аспекты топононимов Луганщины. — Луганск, 2003. 196 с.
↑ ^а ^б История Городов и Сёл. Нижнее [Архівовано 23 січня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
↑ Постанова Верховної Ради України від 7 жовтня 2014 року № 1693-VII «Про зміни в адміністративно-територіальному устрої Луганської області, зміну і встановлення меж Перевальського і Попаснянського районів Луганської області»
↑ За добу на Донбасі загинуло п'ять українських бійців, — РНБО. Архів оригіналу за 4 жовтня 2015. Процитовано 7 листопада 2014.
↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 22 січня 2015.
↑ Нижнєнський НВК "ДНЗ-ЗНЗ" №36. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 8 березня 2021.
↑ Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
↑ Парафія УПЦ потребує допомоги. Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 8 березня 2021.

Джерела

Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
Высоцкий В. И. Исторические аспекты топононимов Луганщины. — Луганск, 2003. 196 с.