Нестьєв Ізраїль Володимирович
рос. Израиль Владимирович Нестьев
Народився	4 (17) квітня 1911  Керч, Таврійська губернія, Російська імперія
Помер	9 квітня 1993(1993-04-09)  (81 рік) Москва, Росія
Поховання	Востряковський цвинтар
Країна	Росія[1]
Діяльність	музикознавець
Alma mater	Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Заклад	Державний інститут мистецтвознавстваd
Науковий ступінь	доктор мистецтвознавства[d]
Партія	КПРС
Нагороди

Ізраїль Володимирович Нестьєв (4 (17) квітня 1911, Керч — 19 квітня 1993, Москва) — радянський і російський музикознавець. Доктор мистецтвознавства (1970).

Почав трудовий шлях в 1926 році літературним співробітником газети «Красная Керчь». У 1928—1932 роках навчався в Тифліській консерваторії по класу фортепіано, одночасно працюючи в місцевій молодіжній пресі та на Тифліському радіо. У 1937 році закінчив історико-теоретичний факультет Московської консерваторії і в 1940 році там же аспірантуру (науковий керівник В. Е. Ферман). Одночасно в 1937—1938 роках завідував відділом в газеті «Музика», в 1939—1941 роках — відповідальний секретар журналу «Радянська музика».

У 1941—1945 роках служив в радянській армії. У 1943—1944 роках був кореспондентом газети 13-ї армії «Син Батьківщини». Був поранений, нагороджений Орденом Червоної Зірки. У 1943 році став членом КПРС. Батьки, Володимир Ісакович Нестьєв (1877—1941) і Есфір Йосипівна Нестьєва (уроджена Мирська) (1884—1941), сестра Мірра (1915—1941) і ще п'ять близьких родичів були розстріляні німцями в грудні 1941 року в ході масового знищення керченських євреїв у Багеровського рову в селищі Багерове під Керчю.

Ще не демобілізувавшись, в 1945 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства «Творчий шлях С. Прокоф'єва». Завершена в 1941 році монографія, яка лягла в основу дисертації, в 1946 році була опублікована в перекладах на англійську і французьку мову, проте російське видання відбулося лише в 1957 році. До початку 1949 року працював в Управлінні музичного мовлення Всесоюзного радіо, був звільнений в рамках кампанії проти «безрідних космополітів», працював в Інституті військових диригентів при Московській консерваторії. У 1954—1959 рр. — знову у журналі «Радянська музика» (заступник головного редактора), з 1960 року — старший науковий співробітник Інституту історії мистецтв, протягом багатьох років очолював сектор музики народів СРСР.

З 1956 року викладав у Московській консерваторії новітню зарубіжну музику, з 1974 року професор кафедри історії зарубіжної музики.
Доктор мистецтвознавства (1970, дисертація «Бела Барток. Життя і творчість»).

Похований на Востряковському кладовищі.

(російською)

• Советская массовая песня. — М.: Музгиз, 1946.
• «Мазепа» Чайковского. — М.: Музгиз, 1949 (2-е изд. — 1959).
• Русская советская песня. — М.: Музгиз, 1951.
• Прокофьев — М.: Музгиз, 1957.
• «Её падчерица» Леоша Яначека. — М.: Музгиз, 1960.
• Народная песня как основа музыкального искусства. — М.: Сов. композитор, 1961.
• Ганс Эйслер и его песенное творчество. — М.: Наука, 1962.
• Как понимать музыку. — М.: Сов. композитор, 1962 (2-е изд. — 1965).
• Джакомо Пуччини. — М.: Музгиз, 1963 (2-е изд. — 1965).
• И песня и симфония. — М.: Молода гвардія, 1964.
• На рубеже двух столетий. — М.: Музыка, 1967.
• «Александр Невский» С. Прокофьева. — М.: Музыка, 1968.
• Бела Барток. Жизнь и творчество. — М.: Музыка, 1969.
• Звезды русской эстрады. — М.: Сов. композитор, 1970 (2-е изд. — 1973).
• Жизнь Сергея Прокофьева. — М.: Сов. композитор, 1973.
• Эйслер, его время, его песни. — М.: Музыка, 1981.
• Век нынешний и век минувший: Ст. о музыке. — М.: Сов. композитор, 1986.
• Дягилев и музыкальный театр XX века. — М.: Музыка, 1994 (посмертно).

• Нестьєв Ізраїль Володимирович // Українська музична енциклопедія. Т. 4: [Н – О] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2016. — С. 233.