Нашати́рний спи́рт (також аміа́чна вода́) — водний розчин аміаку (гідроксиду амонію), зазвичай 10 %. Прозора рідина, ззовні схожа на воду. Застосовується в медицині.
Прикметник «нашатирний» утворено від іменника «нашатир» (інша назва аміачної солі, хлориду амонію). Це слово запозичене через російське посередництво з тюркських мов (азерб. nişadyr, тур. nişadir, тат. нышадыр), у яких є похідним від арабського «нушадір» («аміачна сіль»)[1].
У медицині нашатирний спирт застосовується при запамороченнях (для збудження дихання), для стимуляції блювання, а також зовнішньо: при невралгіях, міозитах, укусах комах, для обробки рук хірурга.
За неправильного застосування може викликати опіки стравоходу та шлунку (у разі вживання нерозбавленого розчину), рефлекторну зупинку дихання (при вдиханні у високій концентрації).
Застосовують інгаляційно, місцево та внутрішньо:
Фізіологічна дія нашатирного спирту при вдиханні викликана різким запахом аміаку, який подразнює специфічні рецептори слизової оболонки носа та сприяє збудження дихального та судинорухового центрів мозку, викликаючи прискорене дихання та підвищення артеріального тиску.
Нашатирний спирт позначають формулою NH3·H2O або NH4ОН і називають гідроксидом амонію, або аміачною водою. Він належить до слабких і нестійких основ:
Оскільки є слабкою основою, при взаємодії нейтралізує кислоти.
У ретроромані «Автомобіль із Пекарської» Андрія Кокотюхи в главі «Клуб Доміно» згадується нашатир: «Десь є нашатир або нюхальна сіль, пані Ружено?…». Жінка непритомніла і герої намагалися привести її до тями.
Нашатирний спирт іноді плутають з нашатирем (аміачною сіллю). Так, кажуть: «понюхати нашатиру», «запах нашатиру». Справжній нашатир зовсім не має запаху[2].
Lokasi Pengunjung: 3.145.154.219