У 1925 році НКФ СРСР прийняв «Положення про зовнішній податковий нагляд», де визначалися права, обов'язки, завдання та функції фінансових інспекторів, їх помічників і фінансових агентів. На зовнішній податковий нагляд покладалося обстеження платників податків, вивчення джерел їхніх доходів, об'єктів оподаткування. Ведення окладного рахівництва (картки недоїмок, книги, звітні відомості та інше) передавалося касовим органам, а справляння платежів — податковим агентам.
У 1930 році податковий апарат Наркомфіну СРСР перевищив 17 тисяч осіб. З них половина працювала у фінансових органах, а решта входили до апарату зовнішнього податкового нагляду. Враховуючи, що до цього часу з «капіталістичним елементом» як у місті, так і на селі в основному було покінчено, податкова реформа 1930 р. внесла зміни і в організацію податкового апарату. Основною ланкою системи стала податкова інспекція — структурний підрозділ районних і міських фінансових відділів.
До керівних і контролюючих ланок належали податкові відділи крайових, обласних і міських (з районним поділом) фінансових органів, управління податків і зборів наркоматів фінансів союзних республік і Наркомату фінансів СРСР.
1932-го року було закінчено будівництво гуртожитків для працівників наркомату (Будинок Наркомфіну).
Станом на 1942 р. у розпорядженні Наркомфіну знаходилися не тільки грошові кошти й дорогоцінні метали, а й такі екзотичні цінності як радій[2].
↑Распоряжение ГКО от 28 сентября 1942 года № ГКО-2352сс «Об организации работ по урану»
↑О преобразовании Совета народных комиссаров СССР в Совет министров СССР и Советов народных комиссаров союзных и автономных республик — в Советы министров союзных и автономных республик. // Ведомости Верховного совета СССР, 1946 г., № 10