«Міркування про метафізику» (фр. Discours de métaphysique; 1686) — трактат німецького філософа і математика Готфріда Лейбніца (1646—1716); систематизація автором своєї метафізики, з формулюванням практично всіх її основних ідей. Прижиттєво трактат не друкувався, вперше опублікував Гротефенд у Ганновері 1846 року як додаток до його видання листування між Лейбніцем, французьким мислителем Антуаном Арно і ландграфом Ернстом Гессен-Рейнфельським[en].[1]
Час створення
В оригіналі текст Лейбніца заголовка не має. Його закінчено на початку 1686 року, про що свідчить лист автора до ландграфа Ернста Гессен-Рейнфельського (1684—1749) від 11 лютого 1686 року, де він наводить тези свого твору, званого ним «Un petit discours de la metaphysique». Французький філософ П'єр Бюржелен (Pierre Burgelin; 1905—1985), який присвятив цьому твору свою дисертацію, припускав, що його написано в короткі терміни — від грудня 1685 до початку 1686 років[1].
Вважається, що цей трактат Лейбніц написав спеціально для французького мислителя Антуана Арно (1616—1694), «широке листування між [якими] стало свого роду коментарем до цього твору»[1].
Зміст
§ 1. Про Божу досконалість та її дію
§ 2. Про Божу доброту
§ 3. Бог створив все найкращим чином.
§ 4. Взаємодія людини з Богом
§ 5. Про загальну гармонію речей
§ 6. Про порядок у творінні
§ 7. Чи хоче, чи сприяє Бог злу
§ 8. Дія творінь. Провидіння Боже
§ 9. Властивості індивідуальних субстанцій
§ 10. Про функції субстанціальних форм
§ 11. Судження схоластиків несправедливо зневажають
§ 12. Сутність тіл — не лише у протяжності
§ 13. Необхідність (necessitée). Випадковість (contingence). Свобода (liberté)
§ 14. Взаємодія субстанцій
§ 15. Ступені сприйняттів відрізняють субстанції.
§ 16. Вплив Бога на субстанції. Сутність людини
§ 17. Помилки в механіці Декарта
§ 18. Механіка підводить до метафізики
§ 19. Функція кінцевих причин у фізиці
§ 20. Апеляція до Сократа у «Федоні» Платона проти матеріалістів
§ 21. Значущість кінцевої та чинної причин
§ 22. Узгодженість кінцевої та чинної причин
§ 23. Вплив Бога на розум духів. Буття ідей
§ 24. Стратифікація пізнання
§ 25. У якому разі ми пізнаємо повну ідею.
§ 26. Ми маємо в собі всі ідеї
§ 27. "Tabula rasa". Роль чуттєвих сприйняттів
§ 28. Один Бог безпосередньо збуджує наше сприйняття.
§ 29. Наші ідеї знаходяться в нас самих, а не в Бозі.
§ 30. Про свободу волі, [не]досконалість світу, ступені благодаті
§ 31. Про передбачення Бога, його вибір найкращого.
§ 32. Поняття субстанції та Принципу кращого узгоджується з релігією.
§ 33. Пояснення поєднання душі з тілом
§ 34. Відмінності Духів від душ та субстанціальних форм
§ 35. Про градацію субстанцій у виразі Бога та світу
§ 36. Про перевагу Духів. Бог — як найкращий із монархів
§ 37. Ісус Христос показав досконалість Божої любові до творіння.
Див. також
Примітки
- ↑ а б в В. В. Соколов, Примечания, [в:] Г. В. Лейбниц, Соч. в четырех томах, т. 1, «Мысль», ред. В. В. Соколов, Москва, 1982, с. 579—580.
Література
- P. Burgelin, Commentaire du Discours de métaphysique de Leibniz, Париж, 1959, с. 15.
Посилання
