PROFILPELAJAR.COM

Мікац Олег Михайлович
Мікац Олег Михайлович;
Генерал-майор
Загальна інформація
Народження	23 жовтня 1975 (49 років); Новоград-Волинський, УРСР
Alma Mater	ХГВТКУ, НАОУ
Військова служба
Роки служби	з 1996 дотепер
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Війни / битви	Миротворча місія в Іраку; Війна на сході України Бої за Піски; Бої за Донецький аеропорт;
Командування
з 2021	ОК «Схід», командувач
2017—2021	ОК «Захід», заступник командувача
2015—2017	169 НЦ «Десна», начальник НЦ
2013—2015	93 ОМБр, комбриг
2012—2013	169 НЦ «Десна», в.о. начальника
Нагороди та відзнаки
	Медаль «За військову службу Україні»

Оле́г Миха́йлович Мі́кац (нар. 23 жовтня 1975, Новоград-Волинський, Житомирська область, Українська РСР, СРСР) — український військовослужбовець, генерал-майор Збройних сил України, командувач Оперативного командування «Схід» Сухопутних військ ЗСУ (з 2021).

Заступник командувача Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ ЗСУ (2017―2021), командувач сил ОТУ «Луганськ». Учасник російсько-української війни. Один з керівників оборони Донецького аеропорту.

У жовтні 2022 року увійшов до списку 25 найвпливовіших українських військових від НВ^[1].

Олег Мікац — перший український генерал, який ніколи не служив в радянській армії.

Життєпис

Олег Мікац народився у Новограді-Волинському, що на Житомирщині. 1992 року закінчив місцеву загальноосвітню школу № 9^[2] та вступив до Харківського гвардійського вищого танкового командного училища. Офіцерську кар'єру розпочав у 1996 році на посаді командира взводу, станом на 2001 рік командував ротою 30-ї гвардійської танкової дивізії^[3]. З відзнакою закінчив Національну академію оборони України. 2005 року проходив військову службу у складі українського миротворчого контингенту в Іраку на посаді перекладача оперативного відділу.

У 2008 році продовжив освіту в Національній академії оборони України^[4].

Протягом декількох років обіймав посаду заступника начальника 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗСУ. У 2012 році тимчасово виконував обов'язки начальника центру^[5]. У 2013 був призначений командиром 93-ї окремої механізованої бригади.

Російсько-українська війна

Докладніше: Російсько-українська війна (з 2014) та Війна на сході України

Під час війни на сході України 93-тя механізована бригада під керівництвом Мікаца брала активну участь в протистоянні проросійським збройним угрупуванням та російським військам. 10 липня 2014 року підрозділи бригади у взаємодії з добровольчими батальйонами прийняли бій під Карлівкою, а 24 липня взяли під контроль селища Піски та Первомайське, що дозволило українським військам контролювати дорогу між Донецьком та Дніпропетровськом^[6].

З вересня 2014 року Олег Мікац керував обороною Донецького аеропорту, його називають одним з ключових командувачів у цих боях.^[7] Окрім безпосередньо оборони аеропорту, бійці 93-ї бригади виконували й інші завдання на передовій: 6 листопада 93-тя бригада разом з бійцям ДУК повернули під контроль України селище Опитне^[8], а 19 листопада брали участь у відбитті в бойовиків важливої висоти поблизу аеропорту^[9].

З березня 2015 — начальник 169-го навчального центру «Десна»^[10]. У серпні 2015 року присвоєне військове звання «генерал-майор». Таким чином, Олег Мікац став першим українським генералом, який ніколи не служив в радянській армії.

В березні 2017 року призначений на посаду заступника командувача військ оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних сил України.^[11]

Командувач сил Оперативно-тактичного угруповання «Луганськ»^[12], яке згодом було переформовано на Оперативно-тактичне угруповання «Північ».^[13]

9 серпня 2021 року Олега Мікаца наказом Міністра оборони призначено на посаду командувача оперативного командування «Схід» Сухопутних військ ЗСУ.^[14]

Політична діяльність

На позачергових Парламентських виборах 2014 року був третім номером у списку політичної партії «Правий сектор»^[15], якій не вдалося подолати 5 % бар'єр, через що до Верховної Ради Мікац не потрапив.

Нагороди

Орден Богдана Хмельницького III ступеня (23 березня 2015) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові^[16]
Медаль «За військову службу Україні» (14 вересня 2001) — за вагомий особистий внесок у забезпечення обороноздатності України, високий професіоналізм та з нагоди 60-річчя від дня створення 30 гвардійської танкової дивізії 8 армійського корпусу Північного оперативного командування^[3]