Модри́на[1][2] (Larix) — рід дерев родинисоснових (Pinaceae). Дерева зазвичай досягають висоти 15–45 метрів, мають відкриту крону та тонкі гілки. Молоде голчасте листя навесні яскраво-зелене, згодом блідніє, а восени набуває яскраво-жовтогарячого кольору, після чого опадає. Модрини поширені в Європі, Азії та північних регіонах Північної Америки.
Етимологія
В античній латині слово Larix використовували для позначення модрини європейської, зокрема у Плінія Старшого, Вітрувія та Лукана. Як наукову назву його ввели в літературу задовго до Карла Ліннея, на початку XVI ст.[3] Походження цього слова не зовсім зрозуміле. Деякі автори вважають, що це — галльська назва смоли або ж воно походить від кельт.lar — рясний, багатий (дуже смолистий). Інші дослідники припускають, що слово походить від лат.laridum, lardum — жир, через велику смолистість деревини.[3] Вітрувій у своєму творі про архітектуру наводить легенду про місто Ларигнум, стіни якого, зроблені з модрини, не змогли підпалити нападники під час облоги; згодом дерево отримало назву на честь цього міста. У Карла ЛіннеяLarix стало видовим епітетом, який Міллер використав як родову назву, відокремлюючи модрину від сосен.[3]
Українська назва "Модрина" — очевидно, запозичення з польської мови; пол.modrzeń, як і чеськ.modřin, виводиться від modry (чеськ.modrý) — «блакитний» (деревина модрини буває іноді синювата)[4].
Хвоя (1–5 см завдовжки і до 1 см завширшки) світло-зелена, м'яка, тримається протягом одного вегетаційного періоду.
Рослина однодомна. Чоловічі шишечки жовті, округлі або овальні (5–10 мм завдовжки), розміщені по всій кроні. Жіночі шишечки червонуваті, рідше рожеві або білуваті (до 10 см завдовжки). Насіння крилате.
Поширення
Модрина зустрічається в північних приполярних низовинах на Алясці, в Канаді і Росії, і на середніх і великих висотах в горах від півдня до півночі США, в Альпах Європи, Монголії, північному Китаї, Північній Кореї і в Японії.
Модрина європейська в Україні поширена в західних Карпатах. Солевитривала, морозостійка, швидкоросла, світлолюбна рослина. Запилюється у квітні.
Використання
Культивують у парках і лісництвах.
Деревина з модрини в основному використовується як будівельна та меблева деревина. Економічний інтерес становлять, головним чином, європейська модрина (Larix decidua), сибірська модрина (Larix sibirica) в Євразії, а в Північній Америці — східноамериканська (Larix laricina) й західноамериканська модрини (Larix occidentalis). Регіональне значення мають інші види, напр., японська модрина (Larix kaempferi) частково культивується в Європі й утворено гібрид від європейської та японської модрин. Деревина модрини є водонепроникною, найважчою й найміцнішою серед європейських хвойних, за винятком хіба що тиса, який рідко використовується. Оскільки деревні гранули — це промислові відходи, то деревина модрини також доступна у вигляді змішаних гранул.
Рекорди
Найстарішим деревом серед модрин вважають дерево виду Larix lyallii, зразок BAL091, зібраний поблизу Бейкер-Лейк, штат Монтана. Вік перевищує 1000 років. Найвище відоме дерево роду Модрина належить виду Larix occidentalis, воно росте близько Грін-Крік в англ.Umatilla National Forest, штат Орегон. Висота 58,5 м діаметр на рівні грудей 138 см (Van Pelt 2000). За об'ємом найбільше дерево (теж Larix occidentalis) росте поблизу англ.Seeley Lake, штат Монтана — 83 м³. Є історичні звіти про дерева до 65 м у висоту і 250 см дрг[5].
↑Christopher J. Earle (ed.) (2019). Larix. The Gymnosperm Database. Архів оригіналу за 30 січня 2021. Процитовано 30.12.2019.
↑Larix Mill.. Plants of the World Online. Kew Science. Процитовано 29.05.2023.
Посилання
Культивування модрини у лісових насадженнях Західного Полісся : практичні рекомендації / С. О. Белеля, Ю. М. Дебринюк. — Львів : Камула, 2016. — 63 с.: iл. — ISBN 978-966-433-127-9
Gros-Louis, M.-C., Bousquet, J., Pâques, L. E., & Isabel, N. (2005). Species-diagnostic markers in Larix spp. based on RAPDs and nuclear, cpDNA, and mtDNA gene sequences, and their phylogenetic implications. Tree Genetics & Genomes 1 (2): 50-63. Abstract.[недоступне посилання]
Rushforth, Keith (1986) [1980]. Bäume [Pocket Guide to Trees] (German) (вид. 2nd). Bern: Hallwag AG. ISBN3-444-70130-6.
Semerikov, V. L., & Lascoux, M. (1999). Genetic relationship among Eurasian and American Larix species based on allozymes. Heredity 83: 62-70.
Givnish, Thomas J. (2002). Adaptive significance of evergreen vs. deciduous leaves: solving the triple paradox(PDF). Silva Fennica. 36 (3): 703—743. Архів оригіналу(PDF) за 3 березня 2016. Процитовано 6 квітня 2014. The larch paradox—Finally, let us turn to one last, enduring ecological paradox: the deciduous habit of larches (Larix) at high latitudes in nutrient-poor peatlands in the northern hemisphere, where evergreen plants are expected to dominate and often do. Quote from p. 729.
Phillips, D. H., & Burdekin, D. A. (1992). Diseases of Forest and Ornamental Trees. Macmillan ISBN 0-333-49493-8.
