Мати городам руським

«Ма́ти города́м ру́ським» — перифраз з давньоруської літератури, вислів князя Олега, який використовується для позначення Києва. Найбільш відомий за фрагментом статті 882 року Повісті врем'яних літ:

Въ лѣто 6390 … [и] сѣде Ѡлегъ кнѧжа въ Києвѣ . и реч Ѡлегъ се буди мт҃и градомъ рускими.[1]

У РІК 6390 [882]… І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським».[2]

Крім цього, зустрічається в ряді творів, таких як:[3]

  • «Слово на оновлення Десятинної церкви» (сер. XII століття): «славному і чесному граду нашому і великої митрополії ж, матері городам».
  • Стихира служби св. Володимиру: «славнодержавний Володимире на висоті столу сидячи матері городам богоспасенного Києва».
  • Служба на пам'ять освячення в 1051/1053 у церкві святого Георгія в Києві, 26 листопада: «від першопрестольного матері городам, Богом порятунку Києва».

Семантика фрази

На думку Д. С. Ліхачова, вираз «мати городам» є калькою із грецької «метрополія» (від грец. μήτηρ — мати і грец. πόλις — місто), тобто цей фрагмент — оголошений Олегом при закнязюванні у Києві «матері городам руським» — був проголошенням Києва столицею його володінь. Оскільки слово «Київ» — він, чоловічого роду.

Грецьке походження фрази породило гіпотезу про наявність у розпорядженні автора Повісті врем'яних літ візантійських письмових джерел про правління князя Олега. Згідно з іншою версією, поява фрази обумовлено політичними поглядами укладачів Повісті врем'яних літ. Літопис складалася в Києво-Печерській лаврі у 2-му десятилітті XII століття, за часів кризи Київської Русі та, через це, характеризується героїзацією політично єдиної держави в епоху перших руських князів і його протиставленням сучасності. Водночас Візантія становила собою блискучий приклад успіху централізації — прихід до влади (1081) Олексія I Комніна поклав кінець смути 1056—1081 років і став початком так званого «Комнінського Відродження». Подібність ситуації, з якої вийшла Візантія, зі становищем, у якому перебувала Русь, і продиктувало заклик до політичної єдності під верховенством Київського престолу — метрополії, «матері городам», яка повинна стояти над князівськими столами, подібно до того, як Константинополь стояв над провінціями та Дієцезіями Візантійської імперії, об'єднуючи їх.

«Городи́ руські»

Позначення Києва «матір'ю городам руським» може бути пояснено і з поняття «городи руські». «Город» як укріплений пункт відігравав особливу роль в державному та політичному становленні Київської Русі.

Поняття «городи руські» склалося в IX-X століттях. Літопис говорить про роздачу городів Рюриком своїм воїнам: Полоцьк, Ростов, Білоозеро, Муром. «Городи руські» згадуються в Повісті врем'яних літ під 907 роком: Київ, Чернігів, Переяслав, Полоцьк, Ростов, Любеч та інші. «По тих городах сиділи князі, під Олегом сущі». Роздавали городи Святослав Ігоревич і Володимир I Святославич. Серед городів була певна ієрархія, в якій Київ займав перше місце, оскільки був місцем перебування великого князя.

Арабський автор Ібн-Хаукаль (X століття) перераховує групи русів та головні городи, які існували, як вважають історики, ще в IX столітті, до того, як Олег зробив Київ столицею: «І русів три групи. Група, найближча до Булгара, і цар у місті, званому Куйаба, і він більший від Булгара. І група верхня з них, яку називають ас-Славійа, і цар їхній у місті Сала, і група їхня, звана ал-Арсанійа, і цар їхній сидить в Арсі, місті їхньому». Ібн Фадлан, що бачив русів у 922 році, стверджував, що їхній цар живе у «високому замку», що трактується деякими істориками як згадка про Вишгород, який був подарований Ігорем Рюриковичем своїй дружині княгині Ользі і був резиденцією київського князя.

Імператор Костянтин Багрянородний (X століття) пише: «Надходять із зовнішньої Русі в Константинополь човни є одні з Немогарда, в якому сидів Сфендослав, син Інгора, архонта Русі, а інші з фортеці Мілініскі, з Теліуци, Чернігога і з Вусеграда. Отже, всі вони спускаються річкою Дніпро і сходяться у фортеці Кіоава».

Скандинави називали Русь «країною городів» (Гардарик). Скандинавська назва Garđar (Гарди, множина від Garđr, вперше згадано в X столітті), має загальну індоєвропейську основу зі старослов'янським словом город / градь. В однині корінь входить в такі назви як Hólmgarđr (Новгород), Kænugarðr (Київ) і Miklagarðr (Константинополь). Скандинавські джерела перераховують «головні городи» або окремі володіння (ríki) в Гардаріку, список яких відносять до X-XI століть: Hólmgarðr (Новгород), Aldeigjuborg (Ладога), Kænugarðr (Київ), Pallteskja (Полоцьк), Smaleskia (Смоленськ), Súrdalar (Суздаль), Móramar (Муром), Rostofa (Ростов), Sýrnes (Чернігів?), Gaðar(?), Álaborg (Алаборг, на Ладозькому озері), Danparstaðir (Донський місто?). Всі ці володіння у сазі про Одду Стрілу підпорядковувалися конунгу Гольмгарда, а «Пасмо про Еймунд», що розповідає про події 1015—1019 років віддає першість Києву: «Буріцлейф тримає Кенугард, і це найкраще князівство у всьому Гардарику».

Використання російською стороною

Вислів «матір городам руським» активно використовується Росією у ідеологічному історичному протистоянні з Україною для виправдання агресивної російської імперської політики. У серпні 1919 р., в ході подій Київської катастрофи, під час переговорів з українським генералом Антіном Кравсом, російський генерал-лейтенант Микола Бредов заявив: «Киев — мать городов русских, никогда не был украинским и не будет!»[4].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Літо 6390 (882) — Лаврентіївський літопис [Архівовано 16 вересня 2017 у Wayback Machine.]. Сайт «Ізборник».
  2. ↑ Літопис руський. Повість минулих літ. Роки 852—912. [Архівовано 21 липня 2014 у Wayback Machine.] (За Іпатським списком; переклад Л. Є. Махновця). Сайт «Ізборник».
  3. ↑ Чи була столиця в Стародавній Русі? Деякі порівняльно-історичні та термінологічні спостереження // Назаренко А. В. Давня Русь і слов'яни. — С. 105.
  4. ↑ 100 років Київської катастрофи: як було здобуто і втрачено столицю. Рубрика. Процитовано 17 січня 2024.

Джерела

Посилання