Володимир Еммануїлович Мартіно (9 червня1889(18890609) — 15 вересня1961) — зоолог, відомий дослідник фауни Криму та Балкан. Народився в Криму, в сім'ї збіднілого поміщика. Його прапрадід, італієць, відомий корсар Мартіно (Мартіно — означає «чорний вартовий»), дуже допоміг російським військам у боротьбі з турками на Чорному морі, за що Катериною II був удостоєний дворянського звання і землі в Криму[1].
Як молодий фахівець працював у Департаменті землеробства Міністерства внутрішніх справ Російської імперії, а весною 1917 р. повернувся до Криму. Був комісаром Міністерства землеробства Тимчасового уряду з ліквідації «царських полювань» у Криму і завідувач новоствореним на місці царських полювань заповідником. 1927 р. був делегатом III Всеросійського з'їзду зоологів.
Володимир Мартіно — автор опису унікального виду гризунів — Dinaromys bogdanovi Martino, 1922. Автор опису унікального балканського виду кротів — Кріт балканський (Talpa stankovici V. Martino & E. Martino, 1931).
Любов'ю до зоології, до охорони природи хлопчик заразився від відомого профессора О. О. Браунера, який відвідав Сімферополь в 1906 р. Закінчивши сімферопольську гімназію, юнак навчався в Новоросійському університеті, після чого закінчив ще й Московський сільськогосподарський інститут. Деякий час працював у Департаменті землеробства, а навесні 1917 р. повернувся до Криму[1].
1 травня 1917 р. установчий з'їзд Таврійського союзу лісівників та лісових техніків, що проходив у Сімферополі, піднімає питання про створення на місці колишнього царського полювання національного заповідника. Вже 23 травня, в отчому маєтку під Балаклавою, Мартіно отримує телеграму від губернського комісара H.H. Богданова: «Виникла необхідність призначити комісара по охороні тварин колишніх лісів царского полювання. Приїжджайте 24 або 25 переговорів»[1]. І на чотири роки, напевне, найважчих в історії Кримського заповідника, молодий зоолог стає його завідувачем. Незважаючи на те, що влада часто змінювалася, йому вдається вибити фінансування. Так, у лютому 1919 р. управляючий національними маєтками в Криму Міністерства землеробства і крайового майна Кримського уряду після рапорту В. Е. Мартіно дає дозвіл на оплату кредиторського списку за 1918 р.[2]
Обставини були дуже складними, але все-таки Мартіно, разом зі своїм заступником М. П. Розановим вдалося не тільки відбити атаки браконьєрів, більшовиків, «зелених», і навіть німецького генерала, а й розгорнути наукову роботу заповідника.
Мартіно разом з іншими вченими опрацьовує Положення про Кримський заповідник, затверджене Радміном Кримського крайового уряду 10 березня 1919 р.[1]
Коли війська Фрунзе входили до Криму, Мартіно, як розповідає професор Ю. М. Куражковський, отримав листа: «Ти, син колишнього прогорілого поміщика! Сволота білогвардійська! Ти охороняв князівські угіддя, сподіваючись на повернення білих, не давав полювати нашому селу. Сам хотів! Hе вийшло! Ось теперь прийдут комісари і здеруть з тебе шкуру, а ми їм допоможемо»[1].
Володимир Еммануїлович не став ризикувати і разом з дружиною Євгенією Веніамінівною і семирічним сином Кирилом восени 1920 р. відплив з Севастополя на військовому транспорті «Якут» до Константинополя, звідти перебралися до Королівства сербів. Там, а пізніше в Болгаріі, він працював в сільськогосподарських і зоологічних вузах, природоохоранних, музейних та мисливських установах на різноманітним посадах, від чорнороба до наукового співробітника. Hа свої гроші він організовував зоологічні експедиції, опублікував понад 120 наукових праць[1].
Після Другої світової війни В. Е. Мартіно якийсь час директорував у Біологічному інституті у м. Сараєво. Потім під час розриву радянсько-югославських відносин в 1949 р. його разом із сином Кирилом як вихідців із Росії було репресовано югославською охранкою — УДБА. Володимир Еммануїлович відсидів без суду в Титовських катівнях 9 місяців, його син — 5 місяців. Потім він, разом зі своєю сім'єю, з припискою «Був під слідством за серьйозною підозрою, що був розвідником іноземної держави і випускається за браком доказів» було видворено з Югославії до Болгарії. Коли болгари зажадали від радянського уряду забрати всіх відновлених в правах радянського громадянства до Союзу, то В. Е. Мартіно з дружиною з Софії в травні 1955 р. було репатрийовано до одного з радгоспів Ростовської області[1].
Пробувши якийсь час в департаційному таборі (Єгорликський зернорадгосп), Мартіно спробував повернутися до Криму. Йому не дозволили. Ледве вдалося вибити згоду на поселення в Ростові. Тут В. Е. Мартіно, відомого у всій Європі зоолога, автора 120 наукових праць, фундатора чудової зооколекції в 1700 об'єктів (її він подарує зоомузею АН СРСР), з великими зусиллями було взято на кафедру зоології РДУ… простим лаборантом. Hе маючи вченого ступеня, вирішив написати кандидатську дисертацію. Офіційним керівником погодився бути старий друг — професор І. І. Пузанов. Спроба позбавити 68-річного, добре відомого за кордоном вченого від кандидатських іспитів не вдалася. Захист дисертаціі в Москві пройшов успішно, більше того, усіма опонентами одноголосно її було визнано за науковим рівнем як докторську, і затверждено ВАКом в 1960 р.[1]
«Ось теперь можна й попрацювати», — сказав Володимир Еммануїлович. Однак, через перенапруження, незабаром важко захворів і 15 вересня 1961 р. помер.
Внесок у опис біорізноманіття
Куниця кам'яна. Її підвид з Криму, Martes foina rosanowi, описаний Володимиром Мартіно
Arvicola terrestris martinoi Petrov, 1949 (Словенія, Боснія і Герцеговина, Сербія, Косово, Чорногорія, на південь від р. Сава і вздовж Дунаю)
Microtus guentheri martinoi Petrov, 1939 (=Sumeriomys guentheri martinoi) (Сербія, Косово, Чорногорія, Пепелисте, недалеко від Криволак, 40 км на південний схід від м. Велес)
Myoxus glis martinoi = Glis glis intermedius Altobello, 1920 (preocc. by Glis italicus intermedius Altobello, 1920) (Italy from Abbruzes and NE Serbia, Kosovo, Presaca, Donji Milanovav).
Примітки
↑ абвгдежиБорейко В. Е. Словарь деятелей охраны природы. — К.: КЭКЦ, 2001. — 524 с.
