Марин Солячич народився 7 лютого 1974 року в Загребі, Югославія, тепер Хорватія. Після закінчення гімназії №15 в Загребі він вчився в Массачусетському технологічному інституті, де він отримав диплом бакалавра з фізики та електротехніки в 1996 році.[1] 1998 року отримав диплом магістра в Принстонському університеті, а 2000 року отримав вже звання доктора філософії з фізики. 2005 року став професором фізики в Массачусетському інституті. 2008 отримав стипендію МакАртура.[2][3]
2007 року Марин Солячич та його асистенти зробили першу ефективну передачу електроенергії без випромінення на відстань двох метрів включивши лампу на 60 ватт. Ефективність передачі енергії склала 40%. Експерименти та робота з безпровідною передачі енергії Солячича схожі за своїм духом з роботою Ніколи Тесли початку XX століття.[4] Разом з тим вони і суттєво відрізняються: на відміну від безпровідної передачі енергії на великі відстані у Тесли, група Солячича зосереджується тільки на коротких відстанях. Також на відміну від трансформатора Тесли, який резонансно передає енергії електрополями, Солячич використовує з'єднання першочергово за рахунок магнітних полів.[4] Ця робота проводиться в компанії Солячича WiTricity.[5]
Крім безпровідної передачі енергії Солячич працює над низкою проблем електромагнетизму в матеріалах, структурованих за шкалою довжини хвилі, таких як мікро- та нано- структурованих матеріалів для інфрачервоного світла.[6] Його останнє дослідження пов'язане з використанням фотонних кристалів та фотоелектричних комірок отримало грант від Міністерства енергетики США на суму 20 млн доларів.[5]
