Північну частину Малих Антильських островів складають Підвітряні острови[en]. Ці вулканічні острови простягаються двома паралельними дугами з північного заходу на південний схід. Більш високі й вологі острови внутрішньої (західної) дуги переважно є активними вулканами, тоді як більш посушливі й низькі острови зовнішньої дуги переважно являють собою вкриті вапняком вершини затоплених згаслих вулканів.
На північному заході Підвітряних островів розташовані Віргінські острови. Цей архіпелаг, за винятком найбільшого острова Санта-Крус, є частиною Зовнішньої дуги. До складу Підвітряних островів також входять острови Саба, Сінт-Естатіус, Сент-Кіттс, Невіс, Редонда та Монтсеррат, які складають Внутрішню дугу, та острови Ангілья, Сен-Мартен, Сен-Бартелемі, Барбуда та Антигуа, які складають паралельну Зовнішню дугу. Найпівденнішим в групі Підвітряних островів є архіпелаг Гваделупа, де сходяться Внутрішня і Зовнішня дуги.
Мангрові ліси екорегіону зазвичай ростуть на прибережних мілинах, які регулярно затоплюються солоною морською водою під час припливів, у дельтах річок, на узбережжях захищених лагун та за смугами захисних пляжів. Важливою особливістю, яка сприяє високій продуктивності мангрів регіону, є морські течії, які переносять відклади Ориноко та Амазонки у Карибське море через вузькі та мілкі протоки між Малими Антильськими островами. Це збільшує концентрацію поживних речовин, які захоплюються прибережними екосистемами, створює на мілководдях островів умови, наближені до умов річкової дельти та збільшує градієнт солоності з півночі на південь. Мангрові ліси найкраще розвинені на Південних Малих Антильських островах, тоді як у більш солоних водах навколо островів на півночі архіпелагу поширені різноманітні рифи та луки морської трави.
Клімат
В межах екорегіону переважає тропічний клімат. Панівними вітрами на Малих Антильських островах є північно-східні пасати. Влітку та восени в регіоні триває сезон дощів, під час якого часто трапляються урагани та тропічні шторми. Середньорічна кількість опадів в регіоні коливається від 750 мм на Барбуді до 1928 мм на Домініці.
Флора
На Малих Антильських островах зустрічається десять різних типів мангрових заростей, які різняться за видовим складом, структурою та місцезростанням. Мангри регіону зустрічаються в гирлах річок, на відкритому морському узбережжі, у западинах і лагунах, у прісній, солоній або гіперсолоній воді. Також вони часто зустрічаються в асоціації з іншими рослинними угрупованнями — болотами, заболоченими лісами, літоральними рідколіссями та дюнами, як частина більших прибережних водно-болотних екосистем. Так, на Сент-Люсії, а також на Сент-Вінсенті і Гренадинах, найбільші масиви мангрів зосереджені у лагунах, які утворилися там, де гирла річок заблоковані піщаними бар'єрами. Мангри на цих островах пов'язані з заболоченими лісами, у яких домінують криваві драконові дерева[en] (Pterocarpus officinalis), а також з солоними і прісноводними болотами. Багато мангрів на Малих Антильських островах пов'язані з кораловими рифами та луками морської трави.
Основними загрозами для збереження природи регіону є вирубка мангрових лісів, особливо на Гваделупі, Мартиніці та Сент-Люсії, а також побудова прибережної інфраструктури, видобування піску, ерозія ґрунтів та стік сільськогосподарських пестицидів. Зміни клімату, які можуть призвести до підвищення рівня моря, затоплення низинних районів та збільшення активності ураганів, також викликають занепокоєння.
