Магістрату́ра (від лат.magistratus — чиновник, начальник) — загальна назва державних посад у Стародавньому Римі. Виникнення магістратів припадає на період встановлення Римської республіки (кінець VI століття до н. е.). Магістратура здійснювалась безоплатно, була короткостроковою (як правило, 1 рік) і колегіальною, тобто виконувалися двома людьми (за винятком посади диктатора). Людина, яка працювала замість магістра, називалася магістра́том.
Магістратури були двох видів:
ординарні (звичайні) — виборні згідно законів у певний день з наперед визначеним терміном повноважень;
екстраординарні (надзвичайні) — призначені для виконання певних доручень або у випадку виникнення якоїсь надзвичайної небезпеки з можливістю пролонгації, якщо загроза все ще не усунена, або з можливістю скласти повноваження достроково, якщо поставлена задача була виконана.
Історія
Перший вищий магістрат був створений у 509 р. до н. е. відразу після скасування царської влади: на чолі Римської республіки постали два вищі магістрати — консули з числа патриціїв. Спочатку всі посади магістратів, окрім народних трибунів, обіймали вийнятково патриції, але в 367 р. до. н. е. ухвалення закону Ліцинія і Секстія дало можливість ставати магістратами і плебеям. У законі було вказано, що щонайменше один консул щороку має бути плебеєм.
Всі магістрати мали право видавати укази у сфері своїх обов'язків і накладати штрафи; вищі магістрати, окрім цензорів, володіли верховною владою (imperium). Їхньою зовнішньою відмінністю була свита з лікторів із фасціями. У 180 до н. е законом Віллія був встановлений порядок і послідовність проходження магістратів (див. cursus honorum).
В епоху Римської імперії виборні посади втратили політичне значення, але збереглися як передумова для зайняття нових, впливових постів.
Основні риси магістратури
Виборність. Магістрів обирали на Народних зборах з числа осіб від 27 років і старше (в залежності від посади). До невиборних, призначуваних магістрів належали диктатор і начальник кінноти. При правлінні Сулли зріс віковий ценз: для квесторів — від 30 років, для преторів — від 40 років, для консула — від 42 років.
Колегіальність. На кожну посаду крім диктатора і начальника кінноти обиралось по декілька осіб. Вони працювали окремо, але при вирішенні важливих питань узгоджували між собою рішення. Магістрат міг позбавити рішення свого колеги юридичної сили, наклавши на нього veto.
Недовгочасність перебування на посаді. Магістратів обирали строком на 1 рік, крім цензорів, яких обирали на 5 років.
Відповідальність перед народом. Магістрати несли відповідальність за свою діяльність перед зборами, на яких їх обрали.
Безоплатність. Магістрати не отримували винагороди за свою працю, оскільки їхня діяльність була почесним обов'язком і було ганебно брати гроші за службу Батьківщині.
Паневин К.В. ДЕМОКРАТИЗАЦИЯ СОЦИАЛЬНО-ПОЛИТИЧЕСКОГО СТРОЯ РИМСКОЙ РЕСПУБЛИКИ // История Древнего Рима. — Санкт-Петербург : Полигон, 1998. — 918 с. — ISBN 5-89173-035-9.(рос.)
