Олімпійські ігри на висоті 2240 метрів над рівнем моря були важкими для адаптації, особливо для тих спортсменів, які змагалися у видах спорту, що вимагають витривалості. Розріджене повітря на висоті вважається причиною багатьох визначних результатів у стрибках, спринтерських дисциплінах і метаннях.
На церемонії нагородження призерів забігу на 200 метрів американські легкоатлети: золотий медаліст Томмі Сміт та бронзовий призер Джон Карлос підняли вгору кулаки в чорних рукавичках як символ «чорної сили». Австралієць Пітер Норман, срібний призер, одягнув значок борця за громадянські права на знак підтримки. Міжнародний олімпійський комітет покарав Сміта й Карлоса довічною олімпійською дискваліфікацією, а Нормана не взяли в австралійську команду на Олімпіаду 1972 року.
Уперше спортсмени Східної та Західної Німеччини виступали окремими командами. На Олімпіадах 1956, 1960 та 1964 року вони були змушені представляти об'єднану німецьку команду.
Американський дискобол Ел Ортер вчетверте поспіль виграв золоту медаль. Він став лише другим спортсменом і першим легкоатлетом, якому підкорилося таке досягнення.
Американець Боб Бімон стрибнув у довжину на 8 метрів 90 сантиметрів, перевершивши попередній рекорд світу на 55 сантиметрів. Цей рекорд протримається до 1991 року.
В потрійному стрибку світовий рекорд покращували п'ять разів, і робили це три різні стрибуни.
Дік Фосбері виграв золоту медаль у стрибках у висоту, застосувавши нову техніку — фосбері-флоп.
Чехословацька гімнастка Віра Чаславська виграла чотири золоті медалі.
Вперше на іграх застосовували допінг-контроль. Була перша дискваліфікація. Шведський п'ятиборець Ганс-Ґунар Лільєнваль був дискваліфікований за вживання алкоголю — випив кілька кухлів пива перед змаганнями.