Бутан багатий лісами і природною рослинністю. Розташування Бутану в східних Гімалаях, з його субтропічними рівнинами і альпійським ландшафтом, надає йому більше опадів, ніж сусідам на заході, що суттєво сприяє зростанню лісів. Ліси містять численні листяні і вічнозелені породи дерев, починаючи від тропічних листяних порід до дубових і соснових лісів^[1].

Невелика численність населення і слабкий розвиток промисловості сприяли збереженню лісів. Уряд проводить природоохоронну політику, що має вирішальне значення для навколишнього середовища.

У 1952 році для контролю за збереженням та експлуатацією лісових ресурсів країни був утворений департамент лісового господарства. Неконтрольована вирубка дерев в 1970-х роках приватними компаніями і сільським населенням викликала серйозну ерозію. Лісові пожежі і надмірний випас худоби також сприяли зменшенню ресурсів лісового господарства^[1].

У 1971 році в Kalikhola на півдні Бутану була створена школа лісового господарства. У 1977 році вона була переведена в Таба на півночі долини Тхімпху . У школі давали базову освіту в галузі лісового господарства та лісокористування і готували працівників лісового господарства та лісників^[1].

У 1981 році близько 33 000 км², або 70-74% території, було покрито лісами, але в 1991 році, за закордонними оцінками, цей показник зменшився до 60-64%. Навіть за найскромнішими підрахунками в 2010 році не менше 50% території Бутану було покрито лісами. В кінці 1980 року лісовою промисловістю було вироблено близько 15% ВВП країни^[1].

За даними ООН, за десятиліття з 1978 по 1987 рік у Бутані в середньому вироблялося майже 3,2 млн м³ круглого лісу та 5 тис. м³ пиломатеріалів за рік. З цього числа майже 80% застосовувалося для виробництва паперу, шпону, фанери, ДСП і дров, а решта направлялася на будівництво житла та інші громадські роботи^[1].

До будівництва гідроелектростанцій деревина була майже єдиним джерелом палива для опалення, приготування їжі та освітлення. Так як електроенергія не була доступна по всій країні, уряд створював у районі сіл плантації дерев, які використовували для повсякденних потреб, що сприяло збереженню лісів^[1].

Починаючи з 1977 року, Всесвітній фонд дикої природи почав надавати підтримку лісовому господарству Бутану шляхом організації програм навчання лісників, поставок засобів для демаркації кордонів лісу, будівництва постів охорони і патрульних шляхів, а пізніше допоміг в організації Королівського національного парку Манас (англ. Royal Manas National Park). У 1986 році Бутан відхилив пропозицію Світового банку щодо фінансування будівництва греблі на річці Манас-Чу, що призвело б до затоплення цього великого заповідника на півдні країни. До 1989 року Бутан організував ще дев'ять заказників, в основному розташованих уздовж південного кордону з Індією^[1].

У 1991 році уряд, за сприяння ПРООН і Всесвітнього фонду дикої природи, створив цільовий фонд збереження навколишнього середовища. Початковий розмір фонду становив 20 млн доларів США. Фонд спрямовував до 1 млн доларів США в рік на навчання в галузі лісового господарства та екології, аналіз і реалізацію планів управління охоронюваними районами, а також підтримку державного екологічного бюро, програм інформування громадськості та комплексних програм збереження та розвитку лісового господарства^[1].