Лузітанія на півночі по річці Дору і на заході по річці Таг межувала з провінцією Таракконська Іспанія, на півдні з провінцією Бетіка. Вперше цю територія приєднав до Риму Гай Юлій Цезар. Однак адміністративно Лузітанія утворилася у 15 році до н. е. внаслідок територіальної реформи Октавіана Августа після відокремлення її від провінції Дальня Іспанія. Економічне значення Лузітанії ґрунтувалося на багатих запасах срібла і заліза, які були вельми затребувані римлянами. Враховуючи що весь Іберійський п-ів був підкорений римлянами і піддався сильній романізації, а також той факт що Атлантичний океан був природним захисним бар'єром Лузітанії, необхідність у її мілітаризації незабаром відпала і всі римські легіони були виведені з провінції, яка стала, в силу свого географічного положення, найспокійнішим регіоном імперії.
Після розпаду Римської імперії назва Лузітанія до пізнього середньовіччя. Лише із заснуванням Португальського графства та його розширенням під час Реконкісти у ХІІІ столітті закріпилась назва Португалія. У літературі «Лузітанія» — метафорично-поетична назва Португалії.
Як повідомляє Страбон у «Географії», Лузітанія — країна, розташована на північ від Тагу (Тежу). Тут мешкають лузітани — найбільший з усіх іспанських народів, з яким римляни воювали найдовше. Південним кордоном Лузітанії слугує Таг, а західним — Атлантичний океан. На півночі й сході вона межує із землями карпетанів, веттонів, ваккеїв і каллаїків, яких деякі сучасники Страбона помилково називали лузітанами. Довжина Лузітанії від миса Нерія — 3 тисячі стадій. Північно-східні райони краю гористі, південно-західні — рівнинні[2][3]. Країна має родючі землі. Їх пересікають численні річки Таг, Мунда (Мондегу), Вакуа (Вога), Дурій (Дору), Міній (Міню) та інші. Більшість річок частково судноплавні й багаті на золотий пісок[4][3].
Масштабний видобуток металічних руд (золота, срібла, міді) розпочався в Лузітанії ще в давньоримську епоху (родовища Альюстрель, Віпаска, Сан Домінго та ін.).
.svg)
