Лонгтермізм

Масштаб минулого, теперішнього і потенційного майбутнього людства[1]

Лонгтермі́зм (англ. longtermism від long-term — довгостроковий) — етично-світоглядна концепція, згідно з якою одним із ключових пріоритетів нашого часу має бути позитивний вплив на довгострокове майбутнє людства. Серед прихильників лонгтермізму — філософи Вільям Макаскілл[en] і Тобі Орд[en]. Ілон Маск висловлювався про книгу Макаскілла на тему лонгтермізму, що вона «близько відповідає моїй філософії»[2]. Лонгтермізм походить із руху ефективного альтруїзму. Джерелом натхнення для лонгтермізму є, зокрема, праці Дерека Парфіта[en][3][4] і Ніка Бострома[5][6].

Лонгтермісти виходять із припущення, що майбутнє людства може бути вкрай довготривалим: людство може існувати стільки ж, скільки типові види ссавців (тобто ще сотні тисяч років)[7], до кінця існування складного життя на Землі (через сотні мільйонів років) або навіть — завдяки колонізації космосу — до згасання останніх зірок (через сотні трильйонів років)[8]. Лонгтермісти роблять висновок, що позитивний вплив на потенційно величезну кількість майбутніх людей має бути одним із ключових пріоритетів нашого часу. Макаскілл підсумовує свою аргументацію на користь лонгтермізму наступним чином: «Майбутні люди мають значення. Їх може бути багато. Ми можемо покращити їхнє життя»[9].

Визначення

Макаскілл визначає лонгтермізм як «погляд, згідно з яким позитивний вплив на довгострокове майбутнє є одним із ключових моральних пріоритетів нашого часу», на відміну від сильного лонгтермізму, який визначає як погляд «згідно з яким позитивний вплив на довгострокове майбутнє є єдиним ключовим моральним пріоритетом нашого часу — важливішим, ніж усе інше на цей момент»[10]. Орд, зі свого боку, пише, що лонгтермізм «надає особливого значення впливу наших дій на довгострокове майбутнє. Він серйозно враховує той факт, що наше покоління є лише однією сторінкою в набагато довшій історії, і наша найважливіша роль може полягати в тому, яку форму ми можемо — чи не можемо — їй дати»[11].

Історія

Термін «лонгтермізм» з'явився у 2017 році[12]. Елементи лонгтермізму можна знайти, наприклад, в усній конституції ірокезів, яка підтримує «принцип сьомого покоління»: зважай на наслідки своїх дій для сьомого покоління вперед[13]. Лонгтермістські ідеї, такі як моральна відповідальність за довгострокове майбутнє людства, можна також знайти у працях Т. С. Чемберліна[14][15], Дж. Б. С. Голдейна[16], Джеймса Джинса[17][18], Бертрана Рассела[19][20][21], Карла Сагана[22][23], Джонатана Шелла[24], Ганса Йонаса[25], Дерека Парфіта[3][4], Мартіна Різа[26], Ніка Бострома[5][6], а також у працях Стюарта Бранда[27] та Романа Кржнарика[28].

Обеліск Клеопатри в Лондоні

У 1929 році астроном Джеймс Джинс порівняв пропорції між віком Землі, віком людства, історією цивілізації та можливим майбутнім людства до пропорцій між обеліском Клеопатри в Лондоні, товщиною пенні, товщиною поштової марки та висотою Монблану, стверджуючи:

… як мешканці Землі, ми живемо на самому початку історії. Ми щойно прийшли у світ у свіжій славі світанку, і перед нами простягається майже невимовно довгий день… Нашим нащадкам з віддалених епох — які дивитимуться на нас з іншого боку панорами часу — наш нинішній вік здаватиметься туманним ранком історії; наші сучасники виглядатимуть як нечіткі герої, що пробивалися через джунглі невігластва, помилок і забобонів, щоб відкрити істину, приборкати сили природи та створити світ, гідний для проживання людини. … Але, здається, ми вже можемо зрозуміти, що головний меседж астрономії для людства — це надія, а для особистості — відповідальність; відповідальність, бо ми складаємо плани й закладаємо фундамент для майбутнього, довшого, ніж ми можемо собі уявити.[29].

У 1984 році філософ Дерек Парфіт порівнював три можливі сценарії: (1) мир, (2) ядерна війна, яка знищує 99 % сучасного світового населення, (3) ядерна війна, яка знищує 100 % світового населення, стверджуючи:

(2) було б гірше, ніж (1), а (3) було б гірше, ніж (2). Яка з цих двох різниць є більш значущою? Більшість вважає, що різниця між (1) і (2). Я вважаю, що різниця між (2) і (3) є набагато більшою. (…) Земля залишатиметься придатною для життя щонайменше ще мільярд років. Цивілізація існує лише кілька тисяч років. Якщо ми не знищимо людство, ці кілька тисяч років можуть становити лише малу частку всієї історії людської цивілізації. Різниця між (2) і (3) може, таким чином, бути різницею між цією малою часткою та всією рештою цієї історії. Якщо порівняти цю можливу історію з одним днем, те, що сталося дотепер, — це лише частка секунди[30].

Аргументи на користь лонгтермізму також висувають Нік Бекстед[31][32], Гіларі Ґрівз[33] та Голден Карнофскі[34].

Практичні наслідки

Два основні способи впливу на довгострокове майбутнє згідно з лонгтермізмом

Лонгтермісти вважають, що існують два основні способи покращення довгострокового майбутнього: запобігання знищенню людства та зміна траєкторії цивілізації[35].

Екзистенційний ризик

Екзистенційний ризик — це «ризик передчасного зникнення розумного життя земного походження або радикального і стійкого знищення його потенціалу для подальшого позитивного розвитку»[36]. До прикладів екзистенційних ризиків належать загрози, пов'язані з кометами й астероїдами, супервулканами, ядерною війною, пандеміями природного або штучного походження, екстремальними змінами клімату, тоталітарними ідеологіями, нанотехнологіями або загальним штучним інтелектом[37][38].

Орд оцінює загальний екзистенційний ризик у наступні сто років як один до шести, при цьому вважаючи, що найбільшим джерелом ризику є загрози, пов'язані з загальним штучним інтелектом[39]. Він також вважає, що ми зараз перебуваємо у періоді надзвичайно підвищеного екзистенційного ризику, який називає «Часом прірви» (The Precipice), початок якого датовано моментом першого вибуху атомної бомби[40]. Подібне поняття «часу небезпек» (time of perils) згадується у працях астронома Карла Сагана[41].

Зміна траєкторії

За словами економіста Тайлера Коуена, якщо брати до уваги довгострокову перспективу, нашим пріоритетом має бути прискорення сталого економічного зростання, оскільки переваги такого зростання накопичуються з часом[42][43].

Водночас Вільям Макаскілл зазначає, що нинішні темпи економічного зростання, ймовірно, фізично неможливо підтримувати протягом більше ніж кількох тисяч років. Тому збільшення його темпів матиме незначний вплив на дійсно довгострокову траєкторію розвитку цивілізації[44]. Макаскілл вважає, що кращим способом впливу на довгострокову траєкторію цивілізації є покращення моральних норм, що діють у суспільстві. Він наводить приклад британського аболіціонізму, який демонструє цей підхід[45]. Макаскілл та інші також розглядали проєкти створення інституцій, які могли б краще відповідати потребам майбутніх поколінь. Наприклад, пропонуються спеціальні громадянські журі для ухвалення рішень із врахуванням довгострокових наслідків[46][47].

Довга рефлексія

Згідно з Ордом і Макаскіллом[48][49], одним із довгострокових цілей людства має бути стан «довгої рефлексії» — «стабільного стану світу, у якому людство захищене від катастроф і має можливість для роздумів і дебатів щодо природи доброго життя, а також розроблення принципів найкращого суспільства»[50]. Подібні ідеї можна знайти в працях Джонатана Шелла[51] та Ніка Бострома[52]. Орд припускає, що мета досягнення стану довгої рефлексії може стати спільною основою для багатьох несумісних бачень довгострокового майбутнього людства[53], наприклад, таких, що стосуються колонізації космосу або трансгуманізму[54].

Філософське підґрунтя

Аргументи на користь лонгтермізму походять із різних моральних традицій. Згідно з утилітаризмом, нашим моральним обов'язком є збільшення суми добробуту чуттєвих істот. Нік Бостром звертає увагу на те, що протягом часу, який людство ще може провести на Землі, може існувати до 10 щасливих людей. Тому, з утилітаристської точки зору, сподівана цінність зниження ризику екзистенційної катастрофи на одну мільйонну відсотка є в сто разів більшою, ніж цінність порятунку одного мільйона людей[55]. Позитивний вплив на довгострокове майбутнє також може бути пріоритетом з точки зору консеквенціалізму, оскільки майбутнє містить величезний потенціал для видів благ, які не пов'язані безпосередньо з добробутом, таких як краса, добро та знання.

Тобі Орд звертає увагу на деонтологічні аргументи на користь зниження екзистенційного ризику[56]:

  • ми маємо борг перед минулим, який можемо сплатити лише передаючи майбутнім поколінням надбання культури, науки та справедливі інститути[57];
  • безпосередня загроза вимирання позбавила б сенсу багато сучасних проєктів у сфері мистецтва, науки, медицини чи політики[58];
  • доля людства може мати космічне значення, якщо розумне життя є рідкісним у Всесвіті, про що може свідчити парадокс Фермі[59];
  • колективне ігнорування екзистенційного ризику може бути проявом відсутності цивілізаційної чесноти передбачливості, що є морально неприйнятним із точки зору етики чеснот.

Роман Кржнарик припускає, що більша турбота про довгострокове майбутнє людства є морально виправданою, оскільки вона була б результатом справедливого порозуміння за міжпоколіннєвою «завісою незнання». Окрім того, це є відповідною реакцією на морально неприйнятну домінуючу позицію сучасного покоління над майбутніми[60].

Спільнота

Пропозиції, пов'язані з лонгтермізмом, сприяли створенню спільноти, яка працює заради майбутніх поколінь. До неї належать такі організації, як Centre for the Study of Existential Risk при Кембриджському університеті, Future of Humanity Institute[61] і Global Priorities Institute[62] при Оксфордському університеті, організація з професійного консультування 80,000 Hours[63], Future of Life Institute[64], а також фонди Forethought Foundation[65] і Longview Philanthropy[66]. Великим спонсором проєктів, пов'язаних із лонгтермізмом, є фонд Open Philanthropy, співзасновником якого є Дастін Московіц[67]. Іншим значним спонсором був Сем Бенкман-Фрід та його збанкрутілий фонд FTX Future Fund, який зобов'язався виділити 160 мільйонів доларів на цілі, пов'язані з лонгтермізмом[68].

Критика

Етика популяції

Одним із закидів проти лонгтермізму є те, що він повинен спиратися на суперечливі припущення в етиці популяції[69], наприклад, на тоталізм, який передбачає так званий «огидний висновок». Це твердження, що «для будь-якої можливої популяції щонайменше 10 мільярдів людей, кожен із яких насолоджується дуже високою якістю життя, має існувати значно більша можлива популяція, існування якої — за умови, що всі інші умови залишаються такими ж — було б кращим, навіть якщо ці люди жили б життям, яке ледь варте того, щоб його прожити»[70].

У відповідь Вільям Макаскілл зазначає, що багато результатів у сфері етики популяції свідчать, що жодна переконлива теорія не може уникнути подібних висновків[71]. Водночас він підкреслює, що лонгтермізм — якщо він зосереджений на зміні траєкторії цивілізації, а не на уникненні вимирання людства — не обов'язково має спиратися на суперечливі припущення в етиці популяції[72].

Непередбачуваність

Інший закид проти лонгтермізму полягає в тому, що довгострокові наслідки наших дій є непередбачуваними[73]. Ця критика схожа на ширшу проблему «непередбачуваності», яка виникає у випадку консеквенціалізму[74].

У відповідь дослідники, пов'язані з лонгтермізмом, намагаються ідентифікувати події, на які можна вплинути в ближчому майбутньому, але які матимуть тривалий і передбачуваний вплив. Наприклад, вони виділяють такі події, як вимирання людства чи втрата контролю над загальним штучним інтелектом[75].

Фанатизм

Ще один закид проти лонгтермізму полягає в тому, що він передбачає раціональність дій, які мають дуже малу ймовірність принести надзвичайно великі вигоди, замість дій, що забезпечують невеликі вигоди з високою вірогідністю. Ілюстрацією цієї проблеми є уявний експеримент, відомий як «парі Паскаля»[76][77].

У відповідь Вільям Макаскілл підкреслює, що загальний рівень екзистенційного ризику перебуває в межах ризиків, з якими ми намагаємося боротися у повсякденному житті, наприклад, пристібаючи ремені безпеки в автомобілі[78]. Інші дослідники, пов'язані з лонгтермізмом, звертають увагу на аргументи на користь так званого «фанатизму» — загальної тези про те, що для будь-якої вигоди і для будь-якої ненульової ймовірності існує така можлива вигода, що краще прагнути її досягнення з відповідною ймовірністю, ніж отримати першу з абсолютною впевненістю[79][80].

Претензійність

Ще один закид проти лонгтермізму полягає в тому, що він може призводити до надмірних вимог до нинішнього покоління, можливо, на шкоду найбільш нужденним людям у сучасному суспільстві[81]. Подібні закиди раніше висувалися проти консеквенціалізму[82], зокрема щодо застосування утилітаризму до питання міжпоколінної справедливості[83].

У відповідь Вільям Макаскілл наголошує, що багато проєктів, пов'язаних із лонгтермізмом, приносять вигоду також і сучасному поколінню. Наприклад, запобігання пандеміям може зменшити рівень екзистенційного ризику, а також покращити поточний стан охорони здоров'я[84]. Тобі Орд, зі свого боку, підкреслює, що згідно з лонгтермізмом позитивний вплив є лише одним із ключових пріоритетів нашого часу. Він також зазначає, що наразі у світі на цілі, пов'язані з лонгтермізмом, витрачається менше коштів, ніж на морозиво (60 мільярдів доларів у 2018 році)[85][86].

«Мета виправдовує засоби»

Ще один закид проти лонгтермізму полягає в тому, що він може слугувати виправданням для обману чи насильства задля досягнення лонгтермістських цілей[81]. Філософ Пітер Сінґер писав, що «розгляд світу через призму лонгтермізму та екзистенційного ризику зводить поточні проблеми майже до нуля, водночас надаючи виправдання майже будь-яким діям, які збільшують наші шанси на виживання досить довго, щоб розповсюдитися за межі Землі»[87].

У відповідь Вільям Макаскілл підкреслює, що турбота про майбутні покоління, яку виражає лонгтермізм, не виправдовує обману чи насильства, так само як турбота про довкілля не виправдовує терактів проти електростанцій[88].

«Лонгвошинг»

Ще один закид проти лонгтермізму як соціального руху полягає в тому, що він, подібно до явища грінвошингу, може використовуватися для створення хибного враження, ніби дії компаній або осіб, які підтримують лонгтермістські цілі, є етично виправданими[89].

У цьому контексті Роман Кржнарик пише: «Зростаюча кількість бізнесменів є не лише експертами у грінвошингу (виголошенні необґрунтованих заяв про те, що їхні компанії роблять для довкілля), але також у тому, що я вважаю лонгвошингом (створенні довгострокової стратегії насамперед заради фінансових результатів компанії, а не для блага майбутнього світу)»[90].

Примітки

  1. ↑ Our World in Data: Longtermism (англ.), 2022-15-03, процитовано 15 березня 2023
  2. ↑ Elon Musk (2 серпня 2022), Elon Musk: Twitter (англ.), Twitter, процитовано 9 березня 2023
  3. ↑ а б Derek Parfit (1984), Reasons and Persons (англ.), Oxford: Clarendon Press, с. 453—454, ISBN 0-19-824615-3
  4. ↑ а б Derek Parfit (2011), On What Matters: Volume Two (англ.), с. 607—620, ISBN 9780199681044
  5. ↑ а б Nick Bostrom (2003-11), Astronomical Waste: The Opportunity Cost of Delayed Technological Development, Utilitas (англ.), 15 (3): 308—314, doi:10.1017/S0953820800004076, ISSN 0953-8208, процитовано 9 березня 2023
  6. ↑ а б Nick Bostrom (2013-02), Existential Risk Prevention as Global Priority: Existential Risk Prevention as Global Priority, Global Policy (англ.), 4 (1): 15—31, doi:10.1111/1758-5899.12002, процитовано 9 березня 2023
  7. ↑ Anthony D. Barnosky; Nicholas Matzke; Susumu Tomiya; Guinevere O. U. Wogan; Brian Swartz; Tiago B. Quental; Charles Marshall; Jenny L. McGuire; Emily L. Lindsey; Kaitlin C. Maguire; Ben Mersey; Elizabeth A. Ferrer (3 березня 2011), Has the Earth’s Sixth Mass Extinction Already Arrived?, Nature (англ.), 471 (7336): 51—57, doi:10.1038/nature09678, процитовано 14 березня 2023
  8. ↑ Fred C. Adams (2008), Long-Term Astrophysical Processes, у Nick Bostrom; Milan M. Ćirković (ред.), Global Catastrophic Risks (англ.), Oxford: Oxford University Press, doi:10.1093/oso/9780198570509.003.0006
  9. ↑ William MacAskill (2022), What We Owe The Future (англ.), New York: Basic Books, с. 9, ISBN 978-1-5416-1862-6, „Future people count. There could be a lot of them. We can make their lives go better”
  10. ↑ William MacAskill (2022), What We Owe The Future (англ.) (вид. First edition), New York: Basic Books, с. 253, ISBN 978-1-5416-1862-6, „the view that positively influencing the longterm future is the moral priority of our time – more important, right now, than anything else”
  11. ↑ Toby Ord (2020), The Precipice: Existential Risk and the Future of Humanity (англ.), London: Bloomsbury Publishing, с. 46, ISBN 978-1-5266-0022-6, „longtermism ... is especially concerned with the impacts of our actions upon the longterm future. It takes seriously the fact that our own generation is but one page in a much longer story, and that our most important role may be how we shape – or fail to shape – that story”
  12. ↑ William MacAskill, ‘Longtermism’, Effective Altruism Forum (англ.), процитовано 10 березня 2023
  13. ↑ Oren Lyons (1980), An Iroquois Perspective, у Christopher Vecsey; Robert W. Venables (ред.), American Indian Environments: Ecological Issues in Native American History (англ.), с. 171—174
  14. ↑ Presentation of a Bust to Professor Chamberlin, Science (англ.), 17 (429), 20 березня 1903: 475—476, doi:10.1126/science.17.429.475
  15. ↑ T. C. Chamberlin (1909), A Geologic Forecast of the Future Opportunities of Our Race, Science (англ.), 30 (783): 937—949, doi:10.1126/science.30.783.937
  16. ↑ J.B.S. Haldane (1927), The Last Judgment, Possible Worlds and Other Essays (англ.), London: Chatto and Windus, с. 287—312
  17. ↑ James Jeans (1929), The Universe Around Us (англ.), Cambridge: Cambridge University Press, с. 336—343
  18. ↑ James Jeans (1928), The Wider aspects of Cosmogony, The Scientific Monthly, 26 (5): 454—463, JSTOR 8012
  19. ↑ Statement: The Russell-Einstein Manifesto (англ.), Pugwash Conferences on Science and World Affairs, 9 липня 1955, процитовано 11 березня 2023
  20. ↑ Bertrand Russell (1954), Human Society in Ethics and Politics (англ.), London: George Allen & Unwin, Ltd, с. 235—239
  21. ↑ Bertrand Russell (1956), Man’s Peril, Portraits from Memory and Other Essays (англ.), London: George Allen & Unwin, Ltd, с. 215—220
  22. ↑ Carl Sagan (1983), Nuclear War and Climatic Catastrophe: Some Policy Implications, Foreign Affairs (англ.), 62 (2): 257—292, doi:10.2307/20041818
  23. ↑ Carl Sagan (1994), Pale Blue Dot: a Vision of the Human Future in Space (англ.), New York: Ballantine Books, ISBN 0-679-76486-0
  24. ↑ Jonathan Schell (1982), The Fate of the Earth (англ.), New York: Knopf, ISBN 0-394-52559-0
  25. ↑ Hans Jonas (1984), The Imperative of Responsibility: In Search of an Ethics for the Technological Age (англ.), Chicago: University of Chicago Press, ISBN 0-226-40596-6
  26. ↑ Martin Rees (2004), Our Final Century: a Scientist’s Warning: How Terror, Error, and Environmental Disaster Threaten Humankind’s Future in This Century – on Earth and Beyond (англ.), London: Arrow, ISBN 0-09-943686-8
  27. ↑ Stewart Brand (1999), The Clock of the Long Now: Time and Responsibility (англ.), New York: Basic Books, ISBN 0-465-00780-5
  28. ↑ Roman Krznaric (2020), The Good Ancestor: How to Think Long Term in a Short-Term World (англ.), London: WH Allen, ISBN 978-0-7535-5449-4
  29. ↑ James Jeans (1929), The Universe Around Us (англ.), Cambridge: Cambridge University Press, с. 342—343, „...as inhabitants of the earth, we are living at the very beginning of time. We have come into being in the fresh glory of the dawn, and a day of almost unthinkable length stretches before us... Our descendants of far-off ages, looking down this long vista of time from the other end, will see our present age as the misty morning of the world’s history; our contemporaries of to-day will appear as dim heroic figures who fought their way through jungles of ignorance, error and superstition to discover truth, to learn how to harness the forces of nature, and to make a world worthy for mankind to live in. ... But by what light we have, we seem to discern that the main message of astronomy is one of hope to the race and of responsibility to the individual – of responsibility because we are drawing plans and laying foundations for a longer future than we can well imagine”
  30. ↑ Derek Parfit (1984), Reasons and Persons (англ.), Oxford: Clarendon Press, с. 453—454, „(2) would be worse than (1), and (3) would be worse than (2). Which is the greater of these two differences? Most people believe that the greater difference is between (1) and (2). I believe that the difference between (2) and (3) is very much greater. (...) The Earth will remain inhabitable for at least another billion years. Civilization began only a few thousand years ago. If we do not destroy mankind, these few thousand years may be only a tiny fraction of the whole of civilized human history. The difference between (2) and (3) may thus be the difference between this tiny fraction and all of the rest of this history. If we compare this possible history to a day, what has occurred so far is only a fraction of a second”
  31. ↑ Nicholas Beckstead (2013), On the Overwhelming Importance of Shaping the Far Future (англ.), Rutgers, The State University of New Jersey, doi:10.7282/t35m649t, процитовано 11 березня 2023 {{citation}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  32. ↑ Nick Beckstead (2019), A Brief Argument for the Overwhelming Importance of Shaping the Far Future, у Hilary Greaves; Theron Pummer (ред.), Effective Altruism: Philosophical Issues (англ.), Oxford: Oxford University Press, с. 80—98, doi:10.1093/oso/9780198841364.003.0006
  33. ↑ Hilary Greaves; William MacAskill (2021), The Case for Strong Longtermism (англ.), Global Priorities Institute, University of Oxford {{citation}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  34. ↑ Holden Karnofsky (24 вересня 2021), The „most important century” blog post series (англ.), Cold Takes, процитовано 11 березня 2023
  35. ↑ William MacAskill (2022), What We Owe The Future (англ.), New York: Basic Books, с. 35—36, ISBN 978-1-5416-1862-6
  36. ↑ Nick Bostrom (2013-02), Existential Risk Prevention as Global Priority: Existential Risk Prevention as Global Priority, Global Policy (англ.), 4 (1): 15, doi:10.1111/1758-5899.12002, „An existential risk is one that threatens the premature extinction of Earth-originating intelligent life or the permanent and drastic destruction of its potential for desirable future development”
  37. ↑ Nick Bostrom; Milan M. Ćirković (2008), Introduction, у Nick Bostrom; Milan M. Ćirković (ред.), Global Catastrophic Risks (англ.), Oxford: Oxford University Press, ISBN 978-0-19-857050-9
  38. ↑ Toby Ord (2020), The Precipice: Existential Risk and the Future of Humanity (англ.), London: Bloomsbury Publishing, с. 67—162, ISBN 978-1-5266-0022-6
  39. ↑ Toby Ord (2020), The Precipice: Existential Risk and the Future of Humanity (англ.), London: Bloomsbury Publishing, с. 167, ISBN 978-1-5266-0022-6
  40. ↑ Toby Ord (2020), The Precipice: Existential Risk and the Future of Humanity (англ.), London: Bloomsbury Publishing, с. 22—32, ISBN 978-1-5266-0022-6
  41. ↑ Carl Sagan (1994), Pale Blue Dot: A Vision of the Human Future in Space (англ.), New York: Ballantine Books, с. 302—312, ISBN 0-679-76486-0
  42. ↑ Tyler Cowen (2007), Caring about the Distant Future: Why It Matters and What It Means, The University of Chicago Law Review (англ.), 74 (5): 5—40, JSTOR 4495594
  43. ↑ Tyler Cowen (2018), Stubborn Attachments: a Vision for a Society of Free, Prosperous, and Responsible Individuals (англ.), San Francisco, CA: Stripe Press, ISBN 978-1-7322651-3-4
  44. ↑ William MacAskill (2022), What We Owe The Future (англ.), New York: Basic Books, с. 27, 145—150, ISBN 978-1-5416-1862-6
  45. ↑ William MacAskill (2022), What We Owe The Future (англ.), New York: Basic Books, с. 47—73, ISBN 978-1-5416-1862-6, OCLC 1314633519
  46. ↑ William MacAskill; Tyler John (2020), Longtermist Institutional Reform (PDF) (англ.), Global Priorities Institute, University of Oxford {{citation}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  47. ↑ Roman Krznaric (2020), The Good Ancestor: How to Think Long Term in a Short Term World (англ.), London: WH Allen, с. 163—193, ISBN 978-0-7535-5449-4
  48. ↑ Toby Ord (2020), The Precipice: Existential Risk and the Future of Humanity (англ.), London: Bloomsbury Publishing, с. 191—193, ISBN 978-1-5266-0022-6
  49. ↑ William MacAskill (2022), What We Owe The Future (англ.) (вид. First edition), New York, NY: Basic Books, с. 97—102, ISBN 978-1-5416-1862-6
  50. ↑ William MacAskill (2022), What We Owe The Future (англ.), New York, NY: Basic Books, с. 98—99, ISBN 978-1-5416-1862-6, „a stable state of the world in which we are safe from calamity and we can reflect on and debate the nature of the good life, working out what the most flourishing society would be”
  51. ↑ Jonathan Schell (1982), The Fate of the Earth (англ.), New York: Knopf, с. 225—231, ISBN 0-394-52559-0
  52. ↑ Nick Bostrom (2013), Existential Risk Prevention as Global Priority, Global Policy (англ.), 4 (1): 24, doi:10.1111/1758-5899.12002
  53. ↑ Toby Ord (2020), The Precipice: Existential Risk and the Future of Humanity (англ.), London: Bloomsbury Publishing, с. 390, ISBN 978-1-5266-0022-6 {{citation}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  54. ↑ Roman Krznaric (2020), The Good Ancestor: How to Think Long Term in a Short-Term World (англ.), London: WH Allen, с. 138—160, ISBN 0-7535-5451-8
  55. ↑ Nick Bostrom (2013), Existential Risk Prevention as Global Priority, Global Policy (англ.), 4 (1): 18—19, doi:10.1111/1758-5899.12002
  56. ↑ Toby Ord (2020), The Precipice: Existential Risk and the Future of Humanity (англ.), London: Bloomsbury Publishing, с. 49—56, ISBN 978-1-5266-0022-6
  57. ↑ Annette Baier (2010), The Rights of Past and Future Persons, Reflections On How We Live (англ.), Oxford: Oxford University Press, doi:10.1093/acprof:osobl/9780199570362.001.0001, ISBN 978-0-19-957036-2 {{citation}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  58. ↑ Samuel Scheffler (2018), Why Worry About Future Generations? (англ.), Oxford: Oxford University Press, ISBN 978-0-19-252394-5
  59. ↑ Martin Rees (2004), Our Final Century: a Scientist’s Warning: How Terror, Error, and Environmental Disaster Threaten Humankind’s Future in This Century – on Earth and Beyond (англ.), London: Arrow, с. 157—168, ISBN 0-09-943686-8
  60. ↑ Roman Krznaric (2020), The Good Ancestor: How to Think Long Term in a Short-Term World (англ.), London: WH Allen, с. 71—91, ISBN 978-0-7535-5449-4
  61. ↑ About Us: Future of Humanity Institute (англ.), The Future of Humanity Institute, процитовано 11 березня 2023
  62. ↑ About Us: Global Priorities Institute (англ.), Global Priorities Institute, процитовано 11 березня 2023
  63. ↑ About Us: 80,000 Hours (англ.), 80,000 Hours, процитовано 11 березня 2023
  64. ↑ Our Mission: Future of Life Institute (англ.), Future of Life Institute, процитовано 11 березня 2023
  65. ↑ About Us: Forethought Foundation (англ.), Forethought Foundation, процитовано 11 березня 2023
  66. ↑ About: Longview Philanthropy (англ.), Longview Philanthropy, процитовано 11 березня 2023
  67. ↑ Focus Areas: Open Philanthropy (англ.), Open Philanthropy, 30 червня 2021, процитовано 11 березня 2023
  68. ↑ What is long-termism?, The Economist (англ.), ISSN 0013-0613, процитовано 11 березня 2023
  69. ↑ Kieran Setiya (15 серпня 2022), The New Moral Mathematics, Boston Review (англ.), процитовано 11 березня 2023
  70. ↑ Derek Parfit (1984), Reasons and Persons (англ.), Oxford: Clarendon Press, с. 388, ISBN 978-0-19-824615-2, „The Repugnant Conclusion: For any possible population of at least ten billion people, all with a very high quality of life, there must be some much larger imaginable population whose existence, if other things are equal, would be better, even though its members have lives that are barely worth living”
  71. ↑ Stéphane Zuber; Nikhil Venkatesh; Torbjörn Tännsjö; Christian Tarsney; H. Orri Stefánsson; Katie Steele; Dean Spears; Jeff Sebo; Marcus Pivato; Toby Ord; Yew-Kwang Ng; Michal Masny; William MacAskill; Nicholas Lawson; Kevin Kuruc; Michelle Hutchinson; Johan E. Gustafsson; Hilary Greaves; Lisa Forsberg; Marc Fleurbaey; Diane Coffey; Susumu Cato; Clinton Castro; Tim Campbell; Mark Budolfson; John Broome; Alexander Berger; Nick Beckstead; Geir B. Asheim (2021), What Should We Agree on about the Repugnant Conclusion?, Utilitas (англ.), 33 (4): 379—383, doi:10.1017/S095382082100011X, ISSN 0953-8208
  72. ↑ Hilary Greaves; William MacAskill (2021), The Case for Strong Longtermism (англ.), Global Priorities Institute, University of Oxford {{citation}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  73. ↑ Regina Rini (9 вересня 2022), An Effective Altruist? Review of What We Owe The Future (англ.), Times Literary Supplement, процитовано 11 березня 2023
  74. ↑ Hilary Greaves (2016), Cluelessness, Proceedings of the Aristotelian Society (англ.), 116 (3): 311—339, doi:10.1093/arisoc/aow018, ISSN 0066-7374
  75. ↑ Hilary Greaves; William MacAskill (2021), The Case for Strong Longtermism, Global Priorities Institute, University of Oxford {{citation}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  76. ↑ Nick Bostrom (2015), переклад: Tomasz Żuradzki, Napad na Pascala, Analiza i Egzystencja (пол.), 31: 135—138, doi:10.18276/aie.2015.31-07
  77. ↑ Nick Bostrom (2009), Pascal’s Mugging, Analysis (англ.), 69 (3): 443—445, doi:10.1093/analys/anp062
  78. ↑ William MacAskill (2022), What We Owe The Future (англ.), New York: Basic Books, с. 259—260, ISBN 978-1-5416-1862-6
  79. ↑ Hayden Wilkinson (2022), In Defense of Fanaticism, Ethics (англ.), 132 (2): 445—477, doi:10.1086/716869
  80. ↑ Teru Thomas; Nick Beckstead (2021), A Paradox for Tiny Probabilities and Enormous Values (PDF) (англ.), Global Priorities Institute, University of Oxford {{citation}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  81. ↑ а б Émile Torres (19 жовтня 2021), Why longtermism is the world’s most dangerous secular credo (англ.), Aeon, процитовано 11 березня 2023
  82. ↑ Liam B. Murphy (2000), Moral Demands in Nonideal Theory (англ.), Oxford: Oxford University Press, ISBN 0-585-34692-5
  83. ↑ John Rawls (1999), A Theory of Justice (англ.) (вид. Revised edition), Cambridge, Massachusetts: The Belknap Press of Harvard University Press, с. 251—258, ISBN 0-674-00077-3
  84. ↑ William MacAskill (2022), What We Owe The Future (англ.), New York: Basic Books, с. 261, ISBN 978-1-5416-1862-6
  85. ↑ Toby Ord (2020), The Precipice: Existential Risk and the Future of Humanity (англ.), London: Bloomsbury Publishing, с. 312—313, ISBN 978-1-5266-0022-6 {{citation}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  86. ↑ Ice Cream Market Share 2023, Size, Trends, Report 2028 (англ.), www.imarcgroup.com, процитовано 11 березня 2023
  87. ↑ Peter Singer (8 жовтня 2021), The Hinge of History (англ.), Project Syndicate, процитовано 11 березня 2023, „viewing current problems ... through the lens of ‘longtermism’ and ‘existential risk’ can shrink those problems to almost nothing, while providing a rationale for doing almost anything to increase our odds of surviving long enough to spread beyond Earth”
  88. ↑ William MacAskill (2022), What We Owe The Future (англ.), New York: Basic Books, с. 260—261, ISBN 978-1-5416-1862-6
  89. ↑ Olúfẹ́mi O. Táíwò; Joshua Stein (16 листопада 2022), Is the effective altruism movement in trouble?, The Guardian (англ.), ISSN 0261-3077, процитовано 11 березня 2023
  90. ↑ Roman Krznaric (2020), The Good Ancestor: How to Think Long Term in a Short-Term World (англ.), London: WH Allen, с. 203, ISBN 978-0-7535-5449-4

Посилання