Народився у сім'ї священика Гродненської губернії[1]. У юності вступив до духовної семінарії, але був звідти відрахований. У 1877 році вступив добровольцем на військову службу і в тому ж році був відправлений на навчання до Варшавського піхотного юнкерського училища, яке успішно закінчив через два роки. Із 1879 по 1891 рік служив у резервному батальйоні, дослужився до капітана. У 1891-1892 роках Лечицький служив у 6-му Східно-Сибірському батальйоні, у 1892-1893 роках служив у 5-му Східно-Сибірському батальйоні. У 1894 році закінчив Офіцерську стрілецьку школу, а в 1896 році отримав звання підполковника.
Із 1898 року Лечицький служив у 4-му Східно-Сибірському стрілецькому полку в Порт-Артурі. У 1900 році разом із своїм полком офіцер взяв участь у придушенні Боксерського повстання в Китаї. За бойові заслуги отримав звання полковника і став комендантом Мукдена. 3 листопада 1902 року очолив 24-й Східно-Сибірський стрілецький полк.
Російсько-японська війна
З початком російсько-японської війни полк Лечицького був відправлений на ріку Ялу на кордоні Китаю з Кореєю. За бої з японцями був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня і отримав титул флігель-ад'ютанта. Лечицький брав участь у битвах при Ляояні, Шахе та Мукдені. 12 травня 1905 року воєначальник отримав звання генерал-майора. Із серпня 1905 року командував 1-ю бригадою 6-ї Східно-Сибірської стрілецької дивізії, у березні-липні 1906 року був командиром цієї ж дивізії, з 21 липня 1906 року командував 1-ю гвардійською піхотною дивізією.
У 1908-1910 роках — командир 18-го армійського корпусу, у 1910-1914 роках — командувач Приамурського військового округу[2]. Із 1908 року — генерал-лейтенант, у 1913 році отримав звання генерала від інфантерії.
Перша світова війна
Із початком Першої світової війни генерал Лечицький перебував на фронті. 9 серпня 1914 року він очолив 9-ту армію Південно-Західного фронту[3]. На її чолі відіграв велику роль у перемозі російських військ у Галицькій битві. Зокрема, його війська здобули Сандомир. Знову генерал відзначився під час Варшавсько-Івангородської операції, де його армія відбила наступ німців і сама перейшла в наступ. За цю операцію він був нагороджений орденом Святого Георгія 3-го ступеня[4].
На початку 1915 року 9-та армія успішно наступала на Краків, але після Горлицького прориву була змушена відходити з боями на схід. В оборонних боях Лечицький зміг відступити з відносно невеликими втратами. Улітку 1916 року армія взяла активну участь у Брусиловському прориві, де завдавала допоміжний удар і змогла здобути Чернівці і Станіслав. За цю операцію генерал був нагороджений орденом Святого Олександра Невського.
Останні роки
Після Лютневої революції Лечицький був знятий з командування і відправлений у відставку. Проживав у Петрограді. У 1920 році вступив на службу до Червоної Армії, проте незабаром був заарештований і помер у в'язниці.
Нагороди
Був нагороджений орденами Святого Станіслава і Святої Анни всіх ступенів, орденами Святого Володимира 3-го і 2-го ступенів, орденом Святого Олександра Невського, орденом Білого Орла, орденами Святого Георгія 4-го і 3-го ступенів, Георгіївською зброєю.
Бондаренко В. В. Забытые герои Великой войны. // Белорусская думка. — 2013. — № 7. — С.33-35.
Лечицкий, Платон Алексеевич // Военная энциклопедия : [в 18 т.] / под ред. В. Ф. Новицкого … [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. Д. Сытина, 1911—1915.
Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. — М.: АСТ; Астрель, 2003. — 896 с. — 5000 экз. — ISBN 5-17-019670-9. — ISBN 5-271-06895-1.
Оськин М. В. Генерал Лечицкий — командарм Первой мировой. // Военно-исторический журнал. — 2017. — № 1. — С.53-59. ISSN 0321-0626.
