З приходом до влади у Московському царствіПетра Олексійовича починається доба постійних війн. За часів однієї з цих війн (Московсько-турецька війна 1711—1713), був зроблений наступ на васальне до Османської імперіїМолдовське князівство. Молдавський князь Дмитро Кантемір, маючи бажання звільнитися від залежності від османів, заключає угоду з Петром Олексійовичем. Московські війська здійснюють невдалий для них Прутський похід 1711 року. Князь та його оточення вимушені були разом з московськими військами піти з Молдови. Разом з ним пішло майже все його оточення, серед якого займали поважне місце Куликовські. Молдовани, будучи улюбленцями Петра, швидко отримали чини. Прокопій Куликовський став навіть полковником Харківського козацького полку в 1712 році. Сама ж родина стала полковою старшиною. Куликовські, як дворяни іноземного походження, були внесені до IV-ї частини родовідної книги Харківського намісництва. Начебто, їх рід був відомий ще до 1600 року.
Прокопій Васильович Куликовський (1673 — 30.08.1727) — перший представник роду на Слобожанщині. Виїхав в 1711 році з Молдавського князівства, серед оточення князя Дмитра Кантемира. Полковник Харківського слобідського козацького полку (з 1712 року). Дружиною його була Софія (при народженні Талпеці, з боярського молдовського роду). В шлюбі мав дітей: Костянтина, Євстафія, Юрія, Матвія.
Костянтин Прокопович Куликовський (р.с. 1719) — син Прокопія Васильовича Куликовського. Був убитий у битві з запорожцями-харцизами у своєму власницькому селі Бірки. Разом з ним було вбито 6 драгунів[2].
Євстафій Прокопович Куликовський — син Прокопія Васильовича Куликовського.
Юрій Прокопович Куликовський — син Прокопія Васильовича Куликовського.
Дмитро Юрійович Куликовський — син Юрія Прокоповича Куликовського. Секунд-майор. Мав за маєток дачу на хуторі Дейнеківськім.
Василь Дмитрович Куликовський — син Дмитра Юрійовича Куликовського. Титулярний радник. Власник слободи Бірки у Зміївському повіті, де в 1828 році, побудував храм Преображення Господнього.[4]
Іван Іванович Черняк — пасинок Матвія Прокоповича Куликовського, сотник Липецької сотні Харківського полку. Вітчим благоволив йому, незважаючи на скарги козаків, та старшини.[6]
Михайло Матвійович Куликовський (3) (1756—1832 р.ж.) — син Матвія Прокоповича. Полковник (1812). Валківський повітовиймаршалок шляхти (1804—1807, 1807—1810, 1810—1813, 1813—1816). Поховано було у слободі Рокитне. Першою дружиною його була Людгарда Антонівна, донька генерал-лейтенанта Антона Казимировича Злотницького. Другою дружиною стала дочка Сумського поміщика Алферова. У 1812 році керівник кінного козацького полку земського війська створеного у Слобідсько-Української губернії[7].
Олександр Михайлович Куликовський (р.н. 1798) — син Михайла Матвійовича, від першого шлюбу.
Тихон Миколайович Куликовський-Романов (1917—1993 р.ж.) — старший син Миколи Олександровича та великої княгині Ольги Олександрівни. Народився у Криму, в подальшому з родиною мешкав у Данії, у 1948 році з родиною переїхав до Канади. Одружений у першому шлюбі з Агнет Петерсен (родина не мала дітей), у другому шлюбі з Лівією Себастьян (родина мала доньку Ольгу). Похований у місті Торонто, Канада.
Гурій Миколайович Куликовський-Романов (1919—1984 р.ж.) — молодший син Миколи Олександровича та великої княгині Ольги Олександрівни. Народився у станиці Новомінській (Кубань), в подальшому з родиною мешкав у Данії, у 1948 році з родиною переїхав до Канади. Служив у данській гвардії, з якої звільнився маючи звання капітана. У Канаді працював вчителем. Одружений у першому шлюбі з Рутою Шварц (родина мала дітей: Ксенію, Леоніда та Олександра), у другому шлюбі з Азою Гагаріною. Похований у Бруквіллі, Канада.
Варвара Михайлівна Зарудна (р.н. 1800) — донька Михайла Матвійовича, від першого шлюбу. Одружена з поручиком Іваном Андрійовичем Зарудним. Мати Сергія та Митрофана Зарудних.
Ганна Михайлівна (р.н. 1804) — донька Михайла Матвійовича, від першого шлюбу.
Марія Михайлівна (р.н. 1805) — донька Михайла Матвійовича, від першого шлюбу.
Єлизавета Михайлівна (р.н. 1807) — донька Михайла Матвійовича, від першого шлюбу.
Софія Михайлівна Хлопова (р.н. 1810) — донька Михайла Матвійовича, від другого шлюбу.
Олена Михайлівна Перекрестова-Осипова (р.н. 1813) — донька Михайла Матвійовича, від другого шлюбу. Одружена з штабс-капітаном з відомого охтирського старшинського роду Перекрестових-Осипових.
Єлизавета Михайлівна (р.н. 1813) — донька Михайла Матвійовича, від другого шлюбу.
Серед інших слобідських старшинських родів Куликовські в Слобідській Україні з'явились відносно пізно. Переселившись з Молдовського князівства вони опинилися в чужому їм оточенні. Користуючись симпатією царя Петра Олексійовича, Куликовський становиться полковником, а родина входить до полкової старшини. Завдяки вдалим шлюбам родина споріднюється з відомими козацькими родами. Марія Матвіївна зв'язала Куликовських з гетьманською, та чернігівською полковничою родиною Полуботків. А через Олену Михайлівну Куликовські поріднилися з охтирською полковничою родиною Перекрестових — Осипових. Також шлюбні зв'язки пов'язали рід, з Миргородською старшинською полковою родиною Родзянків. Також були налагоджені шлюбні зв'язки й з загально російськими дворянськими родинами. Вершиною шлюбної політики роду, можливо назвати одруження в 1916 році Миколи Олександровича Куликовського з великою княжною Ольгою Олександрівною Романовою, рідною сестрою останнього Російського імператора. На сьогодення, це окремий рід Куликовських — Романових.
В Харкові є вулиця Куликівська, названа так, в зв'язку з тим, що тут розміщувалася садиба Матвія Прокоповича Куликовського, та його нащадків. Розташована вулиця, в центрі міста;
Місцевість у центрі Харкова (Нагірний район)на пагорбі недалеко від спуску до річки Харків де разміщувалася садиба Куликовських мала назву «Куликова гора». Саме в цієї місцині розташовані вулиці Куликівська, Дарвіна (Садово-Куликівська) та Куликівський узвіз.
Маєтки
Слобода Бірки (в наш час селище міського типу Бірки). Було забране у Івана Григоровича Донець-Захаржевського, полковником Харківським Прокопієм Куликовським. Належало дружині полковника Софії;
Хутір Дейнеківський;
Слобода Кантакузівка (в наш час село типу Кантакузівка). Наприкінці XVIII залежала майору Миколі Матвійовичу Куликовському. Він побудував у 1796 Захаріївський храм;[4][8]
Слобода Лідне (з початку XX сторіччя стала частиною міста Харків);
Слобода Рокитне (в наш час Рокитне) (з 1746). Стала родинним маєтком при одруженні Матвія Прокоповича Куликовського з вдовою сотника Липецької сотні Івана Черняка. Після смерті його сина Михайла Матвійовича (1832 рік) перейшло до доньок (родини Хлопових, та Перекрестових-Осипових);
↑ Світлину зроблено у 1914 році у маєтку Алфьорових у Бездрику.
↑Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882. — 366 с. — С. 84.
↑ Став останнім маршалком шляхти Богодухівського повіту. В 1797 році Золочівський повіт був розформований. Його територія поділена між Харківським та Богодухівським повітами.
↑ На XVIII сторіччя писання прізвище людини, та по батькові відрізнялося від сьогочасного. Наприклад в Економічному опису харківського повіту 1782 року, Матвій Прокопович Куликовський фігурує як Матвій Прокоф'єв син Куликовський. Його дружина Пелагія Степанівна Куликовська, фігурує як полковниця Пелагія Степанова дочка Куликовська
↑ Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — тип. Харків «Дельта», 1993. — 256 с. — С. 77. — ISBN 5-7707-4256-9 (перевидання книги вид. «Союз» Харківського Кредитного Союзу Кооперативів-1918)
↑Ілляшевич Л. В. Короткий нарис історії харківської шляхти — Харків: тип. М. Зільберберга, Рибна № 25. 1885. — 166 с., 32 с. прикладок (До друку дозволено. Київ. 28 березня 1885 року). — С. 79.
↑ А.Парамонов. Православні храми та монастирі Харківської губернії. Альбом-каталог — Харків «Харківський приватний музей міських маєтків», 2007 — 350 с. — С. 11. ISBN 978-966-8246-73-9
.jpg)
