PROFILPELAJAR.COM

Зовнішні відеофайли
	«Втрата сина — це збій усіх планет» — художниця Іванка Крип'якевич-Димид на YouTube // Обличчя Незалежності
	Іконописець Іванка Димид про книгу «Спадок раю» та зміну сезонів для «духовного саду» на YouTube // UKRLIFE.TV. — 2017. — 31 травня.
	#5 Слово та образ. Іванка Крип'якевич-Димид та Надійка Гербіш на YouTube // Слово на перетині. — 2021. — 15 липня.

Іванна Крип'якевич-Димид
Іванна Крип'якевич-Димид
Іванна Романівна Крип'якевич-Димид
Народилася	23 січня 1968 (57 років); м. Львів
Громадянство	СРСР → Україна
Національність	українка
Alma mater	Львівська дитяча художня школа імені Олекси Новаківського, Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша і Львівська національна академія мистецтв
Батько	Крип'якевич Роман Іванович
Мати	Крип'якевич-Цегельська Олександра Артемівна
Родичі	Крип'якевич Іван Петрович, Цегельський Артемій (діди), Тягнибок Олег Ярославович, Тягнибок Андрій Ярославович (двоюрідні брати)
У шлюбі з	Михайло Димид
Діти	Димид Артемій Михайлович
Нагороди	Мати-героїня Премія імені Василя Стуса
	; Висловлювання у Вікіцитатах; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Димид.

Іванна Романівна^[1] Крип'якевич-Димид (нар. 23 січня 1968, Львів) — українська художниця, іконописиця. Лавреатка премії імені Василя Стуса (2003)^[2].

Дочка матеріалознавця Романа Крип'якевича та художниці Олександри Крип'якевич-Цегельської, онучка історика Івана Крип'якевича та підпільного священника отця Артемія Цегельського, дружина греко-католицького священника отця Михайла Димида, мати громадського активіста й військовослужбовця Артемія Димида, двоюрідна сестра політика Олега Тягнибока.

Життєпис

Закінчила Львівську дитячу художню школу (1984), відділення художнього розпису Львівського училища прикладного мистецтва (1988), відділення монументально-декоративного живопису Львівського інституту прикладного мистецтва (1992). Працювала викладачкою катедри сакрального мистецтва Львівської академії мистецтв (1997—1999), від 2000 — художниця в Українському католицькому університеті.

Творчість

Співавторка книги «Жінка з вулиці Джерельної»^[3].

У іконописі поєднує візантійську та давньоруську традиції з рисами народного малярства й модерністськими малярськими пошуками. Професійна сфера зацікавлень: витоки мистецтва, гармонія форми і змісту, українське мистецтво XVI і XVII століть, діалог церкви і мистецтва.

Основні твори:

«Розп'яття з червоними квадратами» у ц. св. Михаїла (Львів, 1991);
«Богородиця Замилування» (сграфітто) у ц. св. Михаїла (Львів, 1991);
«Пієта» (Львів, 1992);
Розпис каплиці Св. Софії Премудрості Божої (Сан Катерінс — Канада, 1992);
Намісні ікони для каплиці Львівської богословської академії (Львів, 1993);
«Розп'яття зі св. Вінкентієм» у церкві св. Йосифа (Львів, 1993);
Іконостас і світильник з 12 іконами у трапезній монастиря св. Онуфрія (Львів, 1993—1997);
«Новомученики» у соборі св. Юра (Львів, 2001);
«Осіння Богородиця» (Львів, 2003);
«Пасха Премудрости» (Львів, 2004);
«Розп'яття Цар Слави» для каплиці Українського католицького університету (Львів, 2005);
Іконостас для каплиці Українського католицького університету (Львів, 2005—2007);
«Весілля в Кані Галилейській» (Глиняни, 2005);
«Парох Майданека» (Люблін, 2006);
Іконостас для церкві св. Климентія папи (Львів, 2009);
«Різдво ГНІХ» (Львів, 2010).
Поліхромія каплиці Стрітення Господнього Українського Католицького Університету за участі Остапа Лозинського (Львів, 2012, 2020)^[4]^[5]^[6]^[7]^[8]^[9]^[10]^[11]

Персональні виставки у містах Львові (1989, 1994, 2007, 2009, 2010, 2014^[12]^[13]), Києві (2009), Нью-Йорку (2015)^[14]. Роботи зберігаються у приватних колекціях в Україні, Польщі, США, Канаді.

Нагороди та відзнаки

Премія імені Василя Стуса (2003)
звання «Мати-героїня» (2019)^[15];
відзнакою імені Олени Степанівни (2019)^[16];
почесна відзнака «Пам'ять блаженного священномученика отця Омеляна Ковча» (2019)^[1].