PROFILPELAJAR.COM

Іван Антонович Кочерга
Іван Антонович Кочерга
	Іван Кочерга
Народився	24 вересня (6 жовтня) 1881; Носівка, Носівська волость, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер	29 грудня 1952 (71 рік); Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	УНР; СРСР
Діяльність	драматургія
Alma mater	Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Мова творів	українська; російська
Жанр	п'єса, драма
Magnum opus	Ярослав Мудрий
Нагороди
	Орден Святого Станіслава 3 ступеня
	Кочерга Іван Антонович у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кочерга.

Кочерга́ Іва́н Анто́нович (24 вересня [6 жовтня] 1881(18811006), Носівка, нині місто Чернігівської області — 29 грудня 1952, Київ) — український письменник-драматург.

Життєпис

Народився 24 вересня (6 жовтня) 1881(18811006) року в містечку Носівка на Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовлювало часті переїзди. Лише 1891 p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899 р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в 1903 р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904 виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет. 1910 р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926 р. в перекладі Павла Тичини під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала). Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх.

1914 р. І. Кочерга переїхав у Житомир. П'єси російською мовою «Вигнанець Ваґнер» (1921), «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку письменника. В цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою.

1925 р. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю». 1927 р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно».

1928 р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю.

В цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь».

Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток. Вистава «Марко в пеклі» в харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько, худ. Борис Косарєв) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано. В 1929 p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929 p. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922—1928 pp. Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди…» (виданий 1931 р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933). Драматичну поему «Свіччине весілля» поставлено лише 1935 р. в Запоріжжі й тільки після цього вона почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів. П'єса «Майстри часу», попри те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934 p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.

1934 р. І. Кочерга переїздить до Києва, отримує квартиру в будинку письменників Роліт і поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами.

З початку німецько-радянської війни евакуйований до Уфи, де редагує газету «Література і мистецтво» й працює в Інституті літератури АН УРСР.

Редагуючи газету «Література і мистецтво» в Уфі, Іван Кочерга знаходив час для творчої роботи. У роки Німецько-радянської війни побачили світ його п'єси «Чаша» (1942) і «Нічна тривога» (1943). Башкирський літературний критик Суфіян Сафуанов розповідав, що виступаючи в газеті 28 листопада 1941 року з статтею «Правда і творчість безсмертні», Іван Кочерга писав: «Зараз я працюю над лібрето для опери на історичному матеріалі про участь башкирського народу у Вітчизняній війні 1812—1814 років». Суфіян Сафуанов виявив в рукописному відділі Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР рукопис лібрето драматурга під назвою «Доля героя». У ній, розповідає дослідник, йдеться про героїзм башкирського полку, який пішов воювати проти французьких загарбників, про відважного старшину цього полку Сафіра Чулпанова. З тексту лібрето видно, що автор вивчив історичні матеріали та мемуарні твори про участь башкирів у Вітчизняній війні 1812 року, твори башкирського творчості. На жаль, задум драматурга залишився незавершеним.^[1]

Повернувшись 1944 до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українській літературі.

В 1946 написаний твір «Досить простягти руку». В одноактівці «Зубний біль сатани» реалізований задум п'єси, який автор нотував ще в 1910-х роках.

В 1948 написана драматична поема про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948).

Помер 29 грудня 1952 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Нагороди

Орден Святого Станіслава 3-го ступеня (1915)
Заслужений діяч мистецтв України (1950)

Твори

Україномовні твори: Перелік:^[2]

«Фея гіркого мигдалю». (Харків: Рух, 1926)
«Алмазне жорно» [Архівовано 24 вересня 2020 у Wayback Machine.] (1927)
«Натура і культура» (1928)
«Марко в пеклі» (1928)
«Пісня про Свічку» (Харків: Рух, 1930, у пізнішому варіанті «Свіччине весілля» (1935)
Кочерга І. Павук у колгоспі: комедія на 4 дії / Іван Кочерга. — Харків ; Київ: Літ. і мистецтво, 1930. — 71, 1 с. — (Театральна бібліотека). [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.]
Кочерга И. Часовщик и курица: пьеса в 4 д. / Ив. Кочерга. — М. : Гос. изд-во худож. лит., 1934. — 129, 2 с. [Архівовано 23 січня 2021 у Wayback Machine.]
«Ліза чекає погоди…» (1931)
«Майстри часу» (Харків: Рух, 1931, інша назва «Годинникар і курка»)
«Чаша» (1942)
«Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946)
- (переклад англійською) Yaroslav the Wise. A Drama in Verse. Translated from Ukrainian: Walter May. Kyiv: Dnipro, 1982
«Досить простягти руку» (1946)
«Пророк» (1948)

Збірки

Драматичні твори. Київ: Держлітвидав, 1938
Драматичні твори. Київ: Укрдержлітвидав, 1944
Твори в трьох томах. Київ-Харків: Дердлітвидав, 1956
Радість мистецтва. Збірник театральної публіцистики. Київ: Мистецтво

Російськомовні твори

«Пісня в келиху» (рос. мовою в оригіналі, 1910
- (переклад українською) Українською перекладена Павлом Тичиною й вперше поставлена в Харківському Народному театрі 1926 році під назвою «Легенда про пісню»)
«Дівчина з мишкою» (рос. мовою в оригіналі, 1913)
«Цитата з книги Сіраха» (рос. мовою в оригіналі, 1914)
«Полювання на єдинорога» (рос. мовою в оригіналі, 1915)
«Півгодини кохання» (рос. мовою в оригіналі, 1916)
«Жінка без обличчя» (рос. мовою в оригіналі, 1917)
«Вигнанець Ваґнер» (рос. мовою в оригіналі, 1921)
«Зубний біль сатани» (рос. мовою в оригіналі, 1922)
«Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (рос. мовою в оригіналі, 1924)

Академічні видання творів

Іван Кочерга. Драматичні твори / упорядк. та прим. В. Брюховецького, М. Острика; вступ. ст. В. Брюховецького — К. : Наукова думка, 1989—736 с. : іл (Б-КА РАД. УКР. Л-РИ). ISBN 5-12-009284-5.

Примітки

↑ Уфимський період життя Івана Кочерги (російською) . Архів оригіналу за 4 вересня 2018. Процитовано 4 вересня 2018.
↑ Лариса М. Л. Залеська Онишкевич. Антологія модерної українскоі͏̈ драми / Київ-Едмонтон-Торонто: Видавництво Канадського Інституту Український Студій. Видавництво ТАКСОН. 1998. 536 стор.: стор. 243-244. Google книги.

Посилання

Кочерга Іван [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 751. — 1000 екз.
Розгадуючи таємниці часу // Газета «День». № 33, 23 лютого 2007
Иван Кочергин та Іван Кочерга — творча співпраця [Архівовано 20 лютого 2017 у Wayback Machine.] — Літакцент, 13 березня 2008
Твори І. Кочерги на сайті ukrlitera.ru [Архівовано 13 серпня 2012 у Wayback Machine.]
Документальна виставка, присвячена 130-й річниці від дня народження видатного українського драматурга Івана Кочерги (1881—1952). Підготовлена Центральним державним архівом-музеєм літератури і мистецтва України [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]
«Дорогою до майстерності». Бібліографічний покажчик: до 130-річчя від дня народження І. А. Кочерги — Славутич: Відділ культури і туризму виконавчого комітету Славутицької міської ради Славутицька міська централізована бібліотечна система, 2011

Джерела

Голубєва З. С. Кочерга Іван Антонович [Архівовано 20 лютого 2017 у Wayback Machine.] Українська літературна енциклопедія : у 3 т. / відп. ред. І. О. Дзеверін. — К. : Головна редакція УРЕ, 1988—1995.
Бондарєва О. Мов виноград у золотую чашу, вино словес він проливає в світ // Кочерга І. Вибрані твори. — К.: Сакцент Плюс, 2005. — С. 5–24.
Брюховецький В. Іван Кочерга // Історія української літератури XX століття: У 2 кн. Кн. 1: Перша половина XX ст. Підручник. — К. : Либідь, 1998. — С. 394—398.
Герасимова Г. П. Кочерга Іван Антонович [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 251. — ISBN 978-966-00-0855-4.
Голубєва З. С. Іван Кочерга: Нарис життя і творчості. — К. : Дніпро, 1981. — 191 с.
Дробот П. М. Вивчення творчості Івана Кочерги. — К. : Рад. школа, 1981.
Кузякіна Н. Б. Драматург Іван Кочерга. Життя. П'єси. Вистави. — К. : Рад. письменник, 1968. — 259 с.
Матющенко А. Романтик у лабетах залізної доби. Шлях драматурга Івана Кочерги до його шедеврів «Свіччине весілля» та «Майстри часу» // Дивослово. — 2010. — № 12. — С. 48–51.
Новорічні містерії Івана Кочерги // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К. : Наш час, 2010. — С. 70–89.
Панченко В. «Замкнуте коло нашої історії — ось це я мав на увазі…» // Дивослово. — 1999. — № 2.
Свербілова Т. П'єси Івана Кочерги та проблема визначення соцреалізму як масової культури. // Слово і час. — 2006. — № 10. — С. 8–21.
Старчак К. Драматургія Івана Кочерги. — К., 1957.
Шевцова К. Концепція керівника держави у драматичній поемі І. Кочерги «Ярослав Мудрий» // Укр. мова і літ-ра в школі. — 2003. — № 6.