PROFILPELAJAR.COM

Коморники, комірники (лат. inquilinus), може означати:

1) Коморники, комірники — назва найбіднішої верстви населення в селах і містечках України, Польщі, Білорусі та Литви у 15–19 століттях, що означав людей, які не мали власного житла і тому винаймали житло у заможніших поселенців комори — рублені та обмазані глиною сараї, хижі, інші приміщення при садибах.^[1] Ці будівлі, як правило, не мали печей і зазвичай використовувалися для зберігання зерна, борошна, городини, одягу тощо.^[1] Як правило, в них жили лише в теплу пору року.^[1] Якщо щі приміщення переобладнувалися на постійне помешкання, тоді їх називали хатами або хатинами.^[1] Деякі дослідники вважають, що коморники не мали тяглової сили, реманенту, що унеможливлювало самостійно займатися сільським господарством.^[1] Однак в описі Перемишльської землі 1642 року записано, що серед 3161 тамтешнього коморництва 2303 були бідними, а 858 мали велику рогату худобу.^[1] У 1579 році на Волині (Луцький, Володимирський, Кременецький повіти) мешкало 586 коморників, що становило близько 3 % селян регіону.^[1] Коморники юридично вважались особисто вільними, порівняно часто змінювали місця свого проживання, існували за рахунок ремесел, промислів і торгівлі, сплачували грошовий чинш і різні податки.^[1] Більшість з коморників поступово потрапляли в особисту чи земельну залежність від можновладців;^[1] Коморники — це категорія найбіднішого населення в Україні XV—XVIII ст., яке не мало власної землі та житла і наймитувало у заможних селян, від яких отримувало хату (комору) в обмін на пішу панщину та сплату грошового податку.^[2] Піша панщина — це без обовязку ставити до роботи й свою худобу;^[3] означало, служити по одному дню на тиждень пішо, без обов'язку ставити до роботи й свою худобу.^[4] У 16-17 столітті таких людей називали ще огородниками.^[4] Але подекуди огородники працювали на панів і по два дні на тиждень, та ще й давали їм по 12 гр.^[4] «Комору» отримували від дідичів, за що виконували панщину (пішу) та складали данину грішми і натурою.^[5] Їхнє соціально-правне становище було уодностайнене «уставою на волоки» (Волочний перемір).^[5]

У містах комірниками називали позбавлених власності бідних міщан.^[2] Комітети бідноти (комбіди) — організації сільської бідноти в Україні почали створюватися в процесі ліквідації Директорії як осередки радянської влади на селі, за винятком територій, де діяли Ради чи ревкоми.^[2] Сільські комбіди обиралися у складі трьох осіб на загальних зборах чи сходах, волосні — у складі 5—7 осіб на волосних з'їздах. На початок червня 1919 року комбіди охоплювали більше половини сіл України.^[2] Головними завданнями їх були: зміцнення революційного порядку в селах, допомога військкоматам у проведенні мобілізації до Червоної армії, забезпечення армії і промислових центрів країни продовольством, реалізація аграрних законів радянської влади.^[2] Діяльність комбідів України продовжувалася до створення комітетів незаможних селян.^[2]

2) Коморники, комірники — назва у деяких джерелах, зокрема Литовській метриці, державних і князівських ключників при замках, господарствах тощо, вони користувалися значними привілеями, володіли землею.^[1]

3) Коморник — заступник судді в так званих земських судах на українських землях під Польщею.^[6] В 1673 році в Гетьманщині були введені так звані Подкоморські суди (де судив Подкоморій і його заступник — подкоморій, яких обрано в полковій канцелярії і які мали виконувати свої функції до кінця життя.^[6] Коморник заступав подкоморія тільки в справах менш важливих, і то за вказівками підкоморія та за його відповідальністю.^[6] Коли хто бажав поновити межі свого володіння, повинен був це робити в присутності коморника, який повідомляв сусідів відповідними повістками.^[6] Коморник (помічник підкоморого), місцевий шляхетський урядник у Польсько-Литовській державі, який відав земельними межовими справами.^[5]

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л О. І. Гуржій. Комірники, коморники [Архівовано 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 469. — ISBN 978-966-00-0692-8.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2
↑ Коморники [Архівовано 15 Вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 691. — 1000 екз.
↑ ^а ^б ^в Огород // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1186. — 1000 екз.
↑ ^а ^б ^в Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 1083-1102. Доступ: http://litopys.org.ua/encycl/euii083.htm
↑ ^а ^б ^в ^г Коморник // Українська мала енциклопедія: 16 кн.: у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V: Літери К — Ком. — С. 691. — 1000 екз.