Після закінчення школи вступив на механічне відділення Одеського технікуму нафтової і газової промисловості. Отримавши диплом механіка, працював на нафтобазі міста Сторожинець.
Працював завідувачем відділу культури чернівецької обласної газети «Радянська Буковина». Був у числі засновників газети «Молодий буковинець», започаткував часописи «Буковинське віче» (1990—1991) та «Літературно-мистецька Буковина» (1997—1998).
Політичний імідж, соціально-економічний стан держави чи народу є вирішальними факторами при світовому визнанні та популяризації особистості і її творіння, зокрема у літературно-мистецькій галузі. Українці зродили не лише незрівнянний за художнім рівнем, унікальним багатством мелосу пісенний масив, а й видали чимало шедеврів у прозі, поезії, драматургії, які, за об'єктивними критеріями, не поступаються номінованим на Нобелівську чи інші найвищі премії та усепланетні нагороди. Але ми — то бездержавні, то різнорідні натовпи на роздоріжжях…
Творчий доробок Віталія Колодія високо оцінюють побратими по перу, літературознавці:
Мірча Лютик, член Національних спілок України, Румунії та Молдови:
«Письменник визначної вдачі та яскравої виразності, філософ буття, який з усією відповідальністю осмислює прояви людського єства, відчайдушний проповідник етилізму як доктрини спільноти та особистості в її суспільних проявах, Віталій Колодій пронизує своїм гострим, естетично витонченим та громадянськи гартованим пером глибинні пласти самобутності роду і тим самим постає не тільки як один із найяскравіших українських письменників Буковини, але й як елітна індивідуальність української літератури і загальнонаціонального масштабу. Він є однаковою мірою і помітним взірцем блискучої творчої інтелектуальності, і філігранним майстром художніх цінностей, який суверенно живе у «словесному роздоллі» (так каже сам поет в одному зі своїх сонетів), і невсипущою совістю українства в цей дуже відповідальний момент анагенезису етнічного організму, зараженого манкуртизмом та яничарством, і послідовним оборонцем одвічних набутків, що забезпечують історичну спадкоємність нації.»
Петро Скунць, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка:
«Віталій Колодій — це та література, яка є власне літературою, а не обслугою часу. З високою культурою письма. І з вірою у високе людське призначення.
…Новели Віталія Колодія серед нинішньої літературної вульгарщини — наче принесені з іншого світу, де живе душа. Так, вони про жорстокий світ, але не вподобляють людську суть цьому жорстокому часові, не вивітрюють її з нашого життя, не догоджають грубій силі. Це новели, де біль — не ознака хвороби, а ознака людського здоров'я».
«Я знаю, как трудно написать венок сонетов, но перевести его во много раз труднее и сложнее… Ваш перевод, насколько могу судить, — получился великолепно!..»
Семен Абрамович, доктор філологічних наук, професор, академік Академії ВО України:
«Віталій Колодій — ім'я, яке не потребує суєслов'я. У хорі голосів поетів, талановитих і менш талановитих, які занадто часто відчувають себе лише якоюсь частиною буття (запам'яталось мені чиєсь смиренне: «я — пагінок рідної землі»), голос Колодія звучить усе ж таки на октаву вище…
Гегель сказав: драма — цариця жанрів; непросто її написати. Прекрасна побудова драматичного конфлікту у Колодія, потужне ліплення характерів, відчуття складності психології та історичного вибору українця, поетична монументалізація історії, неослабний інтерес, з яким читається поема, карбована мова — усе це робить твір непересічним.»
Тамара Севернюк, член Національної спілки письменників України:
«Один словесний штрих, легенький доторк і — спалах! І ти або німієш, стримуючи сльозу співчуття, або гірко усвідомлюєш заслужену кару за скоєне зло, чи вдячно усміхаєшся автору за збережену віру в те, що не все важке, страшне, жорстоке, навіть мерзенне, яке трапляється з людиною на траверсах життєвих окопів, здатне спотворити її душу.»
Абрамович С. Д. Сповідальний час лірика в диспуті з епічним рухом історії: творчість Віталія Колодія. Слово і час. 2013. № 11. С. 98-106.
Абрамович С. Д. Художня книга в епоху електроніки: живі води пам*яті. Наукові праці Кам*янець-Подільського нац. ун-ту ім. Івана Огієнка. Кам*янець-Подільський : Аксіома, 2010. Вип. 2.
Бінкевич О. Сумління, що спілкується з вічністю. Слова осипалися з літа. Чернівці, 2013. С. 290—293.
Віталій Колодій : біобібліографічний покажчик (до 80-річчя від дня народж.) / укл. Н.М. Майборода. Миколаїв : МОБЮ, 2019. 28 с.
Глебова И. «Перельоти людських доль». О прозе Виталия Колодия. Пространство литератури : сборник научн. трудов. Харьков, 2009.
Дячков В. З витоків почуттів і вчинків. Буковина. 2007. 11 вересня.
Ісаченко Л. Ніч із сотнею сонетів. Час 2000. 2003. 14 лютого.
Кирилюк С. Довга дорога української історії на чорно-білому тлі… Слово Просвіти. 2006. 6-12 лютого.
Колодій О. «Від прагнення добра і чистоти». Молодий буковинець. 2018. № 5 (18 січ.). С.14; Буковинський журнал. 2018. № 1(108). С. 233-240; Відродження. 2018. 12 березня. С.10-11; Дзвін. 2018. № 5. С.146-152; Українська літературна газета. 2019. № 2 (25 січня). С. 6-7; Літературна Україна. 2019. № 5 (2 лютого). С. 6.
Колодій О. Зостався невпольований ніким. Буковинський журнал. 2019. № 1. С. 181-183; Молодий буковинець. 2019. січень.
Лазарук М. «Прекрасна жінка в строгому убранні». Молодий буковинець. 2002. 12 грудня.
Лютик М. Елітна постать української літератури. Погляд. 2011. 20 січня.
Полякова И. «На чистій совісті снігів». Слова осипалися з літа. Чернівці, 2013. С. 304—307.
Пушик С. Овіяний степовими, морськими, гірськими вітрами і вітром шістьдесятих ХХ ст. : Роздуми про п*ятикнижжя Віталія Колодія. Блискавиці б*ють у найвищі дерева. Івано-Франківськ, 2011. С. 174—202.
Севернюк Т. «Є час для молитов і є для вчинків…» Роздуми над прочитаним. Літературна Україна. 2000. 27 квітня.
Скунць П. Зустріч при сповідальних свічах… З післямовою поета. Ангел на камені. Чернівці, 2008. С. 316—321.
Туз-Максимець Д. «А поцілунки гострі, мов шаблі…» Буковина. 2008. 8 лютого.
