PROFILPELAJAR.COM

Коель новозеландський

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Птахи (Aves)
Ряд:	Зозулеподібні (Cuculiformes)
Родина:	Зозулеві (Cuculidae)
Підродина:	Зозулині (Cuculinae)
Рід:	*Новозеландський коель (Urodynamis)* Vigors & Horsfield, 1826
Вид:	Коель новозеландський

Біноміальна назва

Urodynamis taitensis
(Sparrman, 1787)

Синоніми

Cuculus taitensis Sparrman, 1787
Eudynamys taitensis (Sparrman, 1787)

Посилання

Вікісховище:	Urodynamis taitensis
Віківиди:	Urodynamis taitensis
EOL:	45517817
ITIS:	177847
МСОП:	22684072
NCBI:	2497756
Fossilworks:	370687

Кое́ль новозела́ндський^[2] (Urodynamis taitensis) — вид зозулеподібних птахів родини зозулевих (Cuculidae)^[3]. Гніздяться на Новій Зелендії, зимують в Океанії^[4]^[5]. Це єдиний представник монотипого роду Новозеландський коель (Urodynamis)^[6].

Опис

Новозеландський коель — це велика зозуля з широкими, загостреними краями, дуже довгим, заокругленим на кінці хвостом і коротким, гачкуватим на кінці дзьобом. Довжина птаха становить 40—42 см, розмах крил 47—52 см, вага 120 г.

Тім'я і потилиця темно-коричневі, поцятковані охристими смужками. Обличчя білувате, сильно поцятковане коричневими смужками, через очі ідуть широкі темно-коричневі смуги, над очима білуваті «брови», під дзьобом темні «вуса». Верхня частина тіла бура, поцяткована більш світими смужками, кінчикик хвоста білий. Нижня частина тіла біла, поцяткована чорнувато-коричневими смужками. Лапи зеленувато-сірі, дзьоб жовтувато-коричневий. Молоді птахи сильно поцятковані білуватими плямами, нижня частина тіла у них охриста. Голос — гучний, пронизливий свист^[7].

Поширення і екологія

Новозеландські коелі гніздяться в Новій Зелендії, в центральній частині Північного острова, на західному узбережжі Південного острова і на сусідніх островах Літл-Баррієр^[en], Грейт-Барр'єр, Капіті і Стюарт^[8]. Вони живуть в густих нотофагусових, подокарпових і мішаних лісах, в чагарникових заростях, іноді на соснових плантаціях, в манукових заростях, парках і садах^[9]^[10]^[11]^[12]. Зустрічаються поодинці^[13], в глибині острова і на узбережжях, в горах частіше на порослих гісом хребтах, ніж в долинах^[14]^[15]^[16].

На Новій Зеландії новозеландські коелі живуть з початку жовтня до лютого-березня, іноді до квітня або довше. Взимку птахи мігрують на північ і північний схід на острови Тихого океану, від Палау, Каролінських і Маршаллових островів на схід через Фіджі, Тонгу і Самоа до островів Кука, Товариства, Тубуаї, Маркізьких островів і островів Піткерн^[17]. Також вони зустрічалися на південному заході Тихого океану, на островах архіпелагу Бісмарка, Соломонових островах і Вануату, а також на островах Норфолк, Лорд-Гав і Кермадек. Бродячі птахи спостерігалися в Австралії, Папуа Новій Гвінеї, на Гуамі і Північних Маріанських островах, у травні 2008 року в японській префектурі Тіба. На зимівлі новозеландські коелі зустрічаються у вологих тропічних лісах, в садах і на кокосових плантаціях. Ареал зимування цих птахів є надзвичайно широкий: відстань між Палау і островами Піткерн становить приблизно 11 000 км. Середня довжина міграції в один кінець для цих птахів становить від 2500 до 3500 км^[18]^[19].

Поведінка

Новозеландські коелі живляться переважно комахами, іноді також пташенятами, яйцями і дрібними дорослими птахами, такими як макомако, а також ящірками. Іноді вони доповнюють свій раціон плодами і насінням^[20]. Шукають їжу в кронах дерев і в чагарниках, переважно вночі^[21]. Птахи-хазяї годують пташенят комахами.

Новозеландські коелі не формують тривалих пар. Самці приваблюють самиць тим, що хлопають крилами і кричать. Як і багато інших зозуль, новозеландські коелі практикують гніздовий паразитизм^[22]. Вони відкладають яйця в гнізда могуа, іноді також білолобим і великоголовим тоутоваї^[23]. Пташенята вилуплюються раніше, ніж пташенята птахів-хазяїв і викидають інші яйця з гнізда. Вони здатні імітувати крик пташенят птахів-хазяїв.

В культурі

Серед маорі новозеландські коелі відомі як koekoeā, а в Полінезії — як kārewarewa. Весяні міграції цих птахів слугували орієнтиром полінезійцям в пошуках Нової Зеландії^[24]^[25]. Також маорі вважали, що приліт новозеландських коелів вказував, що прийшов час саджати батат, а їх відліт — на те, що прийшов час збирати врожай.

Примітки

↑ BirdLife International (2016). Urodynamis taitensis: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 26 жовтня 2022
↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Turacos, bustards, cuckoos, mesites, sandgrouse. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 26 жовтня 2022.
↑ Davis, William E. (September 2001). Handbook of Australian, New Zealand, and Antarctic Birds, Volume 4: Parrots to Dollarbird. The Wilson Bulletin. 113 (3): 359—360. doi:10.1676/0043-5643(2001)113[0359:ol]2.0.co;2. ISSN 0043-5643. S2CID 85784425.
↑ Long-tailed cuckoo. New Zealand Forest Owners Association. Процитовано 18 серпня 2021.
↑ Sorenson, Michael D.; Payne, Robert B. (2005). «A molecular genetic analysis of cuckoo phylogeny». In Payne, Robert B. The Cuckoos. Oxford University Press. p. 93. ISBN 0-19-850213-3.
↑ Andersen, Johannes C. (1926). Bird-Song and New Zealand Song Birds. Whitcombe & Tombs. с. 180–182. OCLC 771056654.
↑ McLean, I.G. (1988). Breeding behaviour of the long-tailed cuckoo on Little Barrier Island. Notornis. 35: 89—98.
↑ Blackburn, A (1965). Notornis. с. 12:191–207.
↑ Challies, C.N. (1962). Notornis. с. 10:118–27.
↑ Guy, G (1947). NZ Bird Notes. с. 2:132.
↑ Guest & Guest, G (1993). Notornis. с. 40:137–41.
↑ Cunningham, J.M. (1985). Long-tailed Cuckoo. Reader's Digest Complete Book of New Zealand Birds. с. 255. ISBN 0474000486.
↑ Sibson, R.B. (1949). NZ Bird Notes. с. 3: 151–5.
↑ Dawson, E.W. (1950). Bird notes from Little Barrier. Notornis. 4 (2): 29.
↑ Penniket, J.G. (1955). Handbook of Australian, New Zealand & Antarctic Birds Volume 6. Melbourne: Oxford University Press. с. 171—5.
↑ Gill, B.J.; Hauber, Mark E. (2012). Piecing together the epic transoceanic migration of the Long-tailed Cuckoo (Eudynamys taitensis): an analysis of museum and sighting records. Emu - Austral Ornithology. 112 (4): 328. doi:10.1071/MU12022. S2CID 85717933.
↑ Elphick, J (1995). The Atlas of Bird Migration. Sydney, Australia: Reader's Digest.
↑ Dorst, J (1962). The Migrations of Birds. London, England: Heinemann, London.
↑ McLean, I.G. (1988). Whitehead breeding and parasitism by Long-tailed Cuckoos. Notornis. 29: 156—158.
↑ Turbott, E.G. (1967). Buller's Birds of New Zealand. Christchurch, New Zealand: Whitcombe & Tombs.
↑ Gill, B.J. (2013). Long-tailed Cuckoo. New Zealand: NZ Birds online.
↑ Fulton, R (1904). The Kohoperoa or Koekoea, Longtailed Cuckoo (Urodynamustantensis): an account of its habits, description of a nest containing its egg, and a suggestion as to how the parasitic habit in birds has become established. Trans. N.Z. с. 36:113–148.
↑ Crowe, Andrew (2018). Pathway of the Birds: The Voyaging Achievements of Māori and their Polynesian Ancestors. Auckland: David Bateman Ltd. с. 106, 149, 150.
↑ Taonui, Rāwiri (8 лютого 2005). Canoe navigation – Locating land. Te Ara – the Encyclopedia of New Zealand (англ.). Процитовано 30 червня 2019.

Джерела

N. B. Davies: Cuckoos, Cowbirds and Other Cheats. T & AD Poyser, London 2000, ISBN 0-85661-135-2.
Johannes Erhitzøe, Clive F. Mann, Frederik P. Brammer, Richard A. Fuller: Cuckoos of the World. Christopher Helm, London 2012, ISBN 978-0-7136-6034-0.

Це незавершена стаття з орнітології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[iucn-1] BirdLife International (2016). Urodynamis taitensis: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 26 жовтня 2022

[2] Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.

[ioc-3] Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Turacos, bustards, cuckoos, mesites, sandgrouse. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 26 жовтня 2022.

[:1-4] Davis, William E. (September 2001). Handbook of Australian, New Zealand, and Antarctic Birds, Volume 4: Parrots to Dollarbird. The Wilson Bulletin. 113 (3): 359—360. doi:10.1676/0043-5643(2001)113[0359:ol]2.0.co;2. ISSN 0043-5643. S2CID 85784425.

[5] Long-tailed cuckoo. New Zealand Forest Owners Association. Процитовано 18 серпня 2021.

[6] Sorenson, Michael D.; Payne, Robert B. (2005). «A molecular genetic analysis of cuckoo phylogeny». In Payne, Robert B. The Cuckoos. Oxford University Press. p. 93. ISBN 0-19-850213-3.

[Andersen-7] Andersen, Johannes C. (1926). Bird-Song and New Zealand Song Birds. Whitcombe & Tombs. с. 180–182. OCLC 771056654.

[8] McLean, I.G. (1988). Breeding behaviour of the long-tailed cuckoo on Little Barrier Island. Notornis. 35: 89—98.

[9] Blackburn, A (1965). Notornis. с. 12:191–207.

[10] Challies, C.N. (1962). Notornis. с. 10:118–27.

[11] Guy, G (1947). NZ Bird Notes. с. 2:132.

[12] Guest & Guest, G (1993). Notornis. с. 40:137–41.

[Cunningham-13] Cunningham, J.M. (1985). Long-tailed Cuckoo. Reader's Digest Complete Book of New Zealand Birds. с. 255. ISBN 0474000486.

[14] Sibson, R.B. (1949). NZ Bird Notes. с. 3: 151–5.

[15] Dawson, E.W. (1950). Bird notes from Little Barrier. Notornis. 4 (2): 29.

[16] Penniket, J.G. (1955). Handbook of Australian, New Zealand & Antarctic Birds Volume 6. Melbourne: Oxford University Press. с. 171—5.

[Gill_2012-17] Gill, B.J.; Hauber, Mark E. (2012). Piecing together the epic transoceanic migration of the Long-tailed Cuckoo (Eudynamys taitensis): an analysis of museum and sighting records. Emu - Austral Ornithology. 112 (4): 328. doi:10.1071/MU12022. S2CID 85717933.

[18] Elphick, J (1995). The Atlas of Bird Migration. Sydney, Australia: Reader's Digest.

[19] Dorst, J (1962). The Migrations of Birds. London, England: Heinemann, London.

[20] McLean, I.G. (1988). Whitehead breeding and parasitism by Long-tailed Cuckoos. Notornis. 29: 156—158.

[21] Turbott, E.G. (1967). Buller's Birds of New Zealand. Christchurch, New Zealand: Whitcombe & Tombs.

[22] Gill, B.J. (2013). Long-tailed Cuckoo. New Zealand: NZ Birds online.

[:4-23] Fulton, R (1904). The Kohoperoa or Koekoea, Longtailed Cuckoo (Urodynamustantensis): an account of its habits, description of a nest containing its egg, and a suggestion as to how the parasitic habit in birds has become established. Trans. N.Z. с. 36:113–148.

[:0-24] Crowe, Andrew (2018). Pathway of the Birds: The Voyaging Achievements of Māori and their Polynesian Ancestors. Auckland: David Bateman Ltd. с. 106, 149, 150.

[25] Taonui, Rāwiri (8 лютого 2005). Canoe navigation – Locating land. Te Ara – the Encyclopedia of New Zealand (англ.). Процитовано 30 червня 2019.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

[18]

[19]

[20]

[21]

[22]

[23]

[24]

[25]

PROFILPELAJAR.COM

Коель новозеландський

Опис

Поширення і екологія

Поведінка

В культурі

Примітки

Джерела

Read other articles:

Enílton Menezes de Miranda

جائحة فيروس كورونا في كونيتيكت 2020

Distrik Iwate, Iwate

Bandar Udara Tolmachevo

Knik-Fairview

Hyperinflation in the Federal Republic of Yugoslavia

Bison

Cimetropium bromide

Blue Origin NS-24

At Tiri

Graben, Augsburg

Kalamalka Lake Provincial Park and Protected Area

One more heave

Royal standards of England

Poor People's Campaign

Gibraltar Cable Car

一中同表

شارع عمر بن عبد العزيز

أمن

International Academy of Digital Arts and Sciences