Квантитативне вирівнювання голосних у праслов'янській мові (від лат.quantitativus — «часокількісний») — фонетичне явище в історії ранньопраслов'янської мови. Полягав у поступовому артикуляційному зближенні голосних, що призвело до втрати довгих і коротких фонем і до витворення голосних нормальної довготи. Квантитативне вирівнювання належить до найдавніших змін у системі вокалізму за спільнослов'янський період.
Короткі монофтонги [ǒ], [ǎ] перетворилися спершу на [ǒ], який звузився, набув довготи, а з часом став артикулюватися як голосний [о], що нині функціонує в усіх сучасних слов'янських мовах. В інших індоєвропейських мовах слов'янському [о] часто відповідають короткі [ǒ] та [ǎ]:
Довгі голосні [ā] та [ō] злилися в довгому [ā], який спочатку був лабіалізованим голосним заднього ряду, більше відкритим, ніж довгий [ō]. На пізнішому етапі розвитку праслов'янської мови він утратив довготу й лабіалізацію та перетворився на [а]. В інших індоєвропейських мовах слов'янському [а] часто відповідають довгі [ā] та [ō]:
Короткий [ě] у праслов'янській мові зберігся, але на певному етапі перетворився на [е] нормальної довготи й був успадкований усіма слов'янськими мовами. В інших індоєвропейських мовах слов'янському [е] відповідає короткий [ě]:
Довгий [ē] на слов'янському ґрунті після твердих приголосних змінився на відкритий голосний переднього ряду [ä], який пізніше розвинувся в [ě]. В інших індоєвропейських мовах слов'янському [ě] часто відповідає довгий [ē]:
Після м'яких шиплячих приголосних та [j] звук [ē] внаслідок певних перетворень змінився на [а]. Це може бути простежено на прикладах давніх і сучасних чергувань «г» — «жа», «к» — «ча», «х» — «ша», а також «ѣ — іа»:
Короткі [ĭ] та [ǔ] зазнали редукції, перетворившись на ультракороткі (надкороткі) зредуковані звуки [ъ] та [ь]: вьдова, гость, сънъ. Це підтверджує порівняння з лексичним матеріалом інших індоєвропейських мов:
Довгі відповідники цих звуків змінилися так: [і] перетворився на [і] нормальної довготи, [ū] перетворився на [y]. Поява ультракоротких [ъ] та [ь] спричинила нове протиставлення в системі вокалізму: ультракороткі фонеми — фонеми нормальної довготи.
Окрім монофтонгів, процесом квантитативного вирівнювання були частково охоплені також дифтонги: внаслідок збігу довгих [ā] та [ō] в одному звукові [а] і коротких [ŏ], [ă] у звукові [о] кількість дифтонгів зменшилася. Однак під дією закону відкритого складу перед наступним приголосним і ці дифтонги не змогли зберегтися, оскільки в них другий компонент був нескладотворчим і закривав склад: відбулася монофтонгізація дифтонгів.