Народився в сім'ї дрібнопомісного шляхтича, колишнього штабскапітана Антона Стабровського і Софії Пилецької. Двоюрідний брат археолога, засновника Слонімського краєзнавчого музею Йосипа Стабровського[3]. Навчався в реальному училищі Білостока (1880—1887). У 1887—1897 рр. навчався в Вищому художньому училищі при Імператорській Академії мистецтв, — спочатку в Павла Чистякова, потім з 1895 року в Іллі Рєпіна (Ріпина). Підтримував дружбу з Фердинандом Рущицем, Казимиром Васильківським, Генріхом Вейсенгофом, Станіславом Сестренцевичем, з Товариством художників ім. А. І. Куїнджі. Отримав малу срібну медаль Академії за етюд «Чоловік, що тягне мотузку» (1890), в 1892 — малу і велику срібні медалі, в 1893-му — велику срібну медаль[4][5].
У 1893 році здійснив подорож на Схід, в Бейрут і Палестину, відвідуючи на шляху Одесу, Константинополь, Грецію і Єгипет. Відповідно до практики академічних художників, збирав там матеріал, який використовував пізніше, зокрема, для відтворення топографічних і костюмних реалій. Підсумком поїздки стала картина «Магомет в пустелі» («Втеча з Мекки») (1894), після чого Стабровский отримав звання класного художника і золоту медаль Академії, був обраний членом комісії виставок[6].
У 1902 році обвінчався з ученицею скульптурного відділення Академії мистецтв Юлією Янішевською (1869—1941). Казимиром Стабровським написав кілька портретів Юлії (в тому числі «Портрет нареченої Юлії Янішевської» (1896), часта колекція; два «Портрета дружини», (1907 і 1908), обидва у Національному музеї у Варшаві)[7].
Після 1894 року деякий час жив в родовій садибі, працюючи над пейзажними картинами. У 1897—1898 рр. навчався у Жан-Жозеф Бенжамен-Констана і Жан-Поль Лорана в Академії Жуліана в Парижі, де познайомився з новими художніми течіями — імпресіонізмом і фовізмом. Після повернення в Петербург (1898), брав активну участь в мистецькому житті, створив ряд картин, виставлявся в Парижі (1900), Мюнхені (1901), Венеції (1903). Опублікував статті про мистецтво: «Про старе і нове мистецтво» («Новий час», 1900), «Художній рух в Петербурзі» («Ruch artystyczny w Petersburgu», «Kraj», 1899), «Живопис сьогодні. Кілька вражень від весняної виставки в Академії мистецтв у Петербурзі» (« Dzisiejsze malarstwo. Kilka wrażeń z wiosennej wystawy w Akademii sztuk pięknych w Petersburgu»,«Kraj», 1900). У 1902 році став членом краківського Товариства польських художників «Мистецтво» («Sztuka»)[8].
У 1903 році переїхав з дружиною до Варшави, де з Конрадом Кржижановським відкрив приватну школу живопису. Займався відродженням Академії образотворчих мистецтв у Варшаві, що відкрилася в березні 1904 року. Стабровский став її першим директором. У 1909 році через конфлікт з опікунським комітетом і Педагогічним радою, яка дала негативну оцінку його викладацькій діяльності й захоплення окультизмом, посаду залишив[9].
У 1909—1913 рр. подорожував Європою. Влітку жив в орендованому маєтку Длужнево Вітебської губернії. З 1914 року в Петрограді (1915), і Москві (1916) організував велику виставку своїх робіт. За рекомендацією І. Рєпіна, В. Беклемішева і В. Мате висувався в академіки живопису, але за результатами голосування не пройшов[10]. Надалі брав участь в петроградських художніх виставках, створював костюми і декорації для московського Польського театру. У 1918 році повернувся до Варшави. У 1922 році став співзасновником групи «Sursum Corda».
На початку творчого шляху тяжів до пейзажного живопису («Сільська тиша», «Біла ніч в Петербурзі», «Біла ніч у Фінляндії» «Сутінки в Лазенковському парку в Варшаві»), меншою мірою — до камерних портретів[11]. На початку 1990-х, захопившись окультизмом, писав картини символіко-містичного характеру (цикл «Хода грози» (1907—1910)[12].
Майже всі картини Стабровського, написані ним до 1914 року, зникли. В останні роки життя писав пейзажі, навіяні подорожами. У 1934 році вдова К. Стабровська передала 59 його робіт Національному музею у Варшаві.
↑Чыгрын С. Казімір Стаброўскі ― мастак, педагог і артыст з Наваградчыны // Наваградскія чытанні. — Мн. : Беларускае выдавецкае таварыства “Хата”, 1996. — 13 грудня. — С. 112.
↑Кондаков С. Н. Юбилейный справочник Императорской Академии художеств. — СПб., 1915. — С. 188.
↑Irena Kossowska (май 2006). Kazimierz Stabrowski. Instytut Sztuki Polskiej Akademii Nauk. Архів оригіналу за 11 жовтня 2015.
↑Skalska-Miecik L. Stabrowski Kazimierz // Polski słownik biograficzny. — Warszawa-Kraków, 2002. — Т. 49 (13 грудня). — С. 275―278.
↑Skalska-Miecik L. Stabrowska Julia // Polski słownik biograficzny. — Warszawa-Kraków, 2002. — Т. 49 (13 грудня). — С. 271―272.
↑Ksawery Piwocki. Historia Akademii Sztuk Pięknych w Warszawie 1904-1964. — Wrocław : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1965. — 238 с.
↑Дробов Л. Н. Живопись Белоруссии XIX―начала XX. — Мн. : Вышэйшая школа, 1974. — С. 246.
↑Kazimierz Stabrowski – lata studiów i początki działalności twórczej // Rocznik Muzeum Narodowego w Warszawie. — Warszawa, 1975. — Т. XIX (13 грудня). — С. 575―657.
↑Художник-провидец. «Шествие грозы» К.А. Стабровского (с портретом и 9 картинами) // Нива. — Петроград, 1916. — № 5 (13 грудня). — С. 73―81.
Література
Каталог виставки картин художника К. А. Стабровська в залах «Мистецького салону» (Велика Дмитрівка, 11) з 7 лютого по 13 березня 1916 року — М., 1916.
Echa sztuki rosyjskiej w twórczości warszawskich modernistów // Rocznik Muzeum Narodowego w Warszawie. 1984. T. XXVIII. S. 125-172.
Bołdok S. Modernista czy mistyk? // Gazeta Antykwaryczna? 25 / 05. 1998
Charazińska E. Kazimierz Stabrowski — malarz i pedagog, (niepubl. Praca magisterska). — Uniwersitet Warszawski, 1974
Галерея
Вітражне вікно (1908)
Ню світанок (1902)
Ню з павиними пір'ям (1900)
Іспанська жінка (1928)
Портрет актриси Ванди Семашковської (1910)
Література
С. Н. Кондаков. Юбилейный справочник Императорской Академии художеств. 1764-1914. — Спб. : Товарищество Р.Голике и А.Вильборг, 1915. — Т. 2. — С. 188.
.svg){kind=small}
