Дія фільму відбувається у Веймарській республіці в 1931 році, незадовго до приходу до влади Гітлера. Основна сюжетна лінія пов'язана з американкою Саллі Боулз — співачкою в берлінському кабаре «Кіт-Кат». Вона знайомиться з Браяном Робертсом, письменником-англійцем, який нещодавно приїхав до Німеччини. Саллі намагається спокусити Браяна, але без успіху. Браян пояснює, що ніколи не мав успіху в жінок, і в результаті вони стають друзями. Саллі знайомиться з розпусним багачем, бісексуалом Максиміліаном, який у результаті спокушає і її, і Браяна.
Через деякий час Саллі виявила, що вона вагітна. Браян пропонує їй вийти за нього заміж і виїхати до Англії. Однак Саллі, розуміючи, що не пристосована для сімейного життя, відмовляється і вирішує зробити аборт. Наприкінці фільму вони розлучаються. Браян їде додому, до Англії, а Саллі залишається в Берліні.
Дія фільму перемежовується музичними й танцювальними номерами на сцені кабаре, які веде конферансьє.
Любовна драма відбувається на тлі наростання впливу нацизму у Веймарській республіці. Якщо на початку фільму вони ледь помітні (одного штурмовика викидають з клубу як хулігана), то в міру розвитку сюжету люди в нацистській формі та з нацистською символікою поступово заполоняють кадр. На момент завершення фільму вони — основна частина публіки в кабаре.
Фільм «Кабаре» — незвичайне явище в ряду робіт Боба Фосса. Вперше для нього це не просто розважальна картина, а скоріше антифашистська драма, де елементи мюзиклу несуть смислове навантаження. Драматична розповідь про передвоєнної Німеччини — чудовий фон для історії героїв. Кабаре тут виступає метафорою деградації окремої особистості й всієї нації під тиском наступаючої на Європу коричневої чуми.
Відомий кінокритик Віталій Вульф так відгукувався про картину: «Я гадаю, що ця стрічка принципова, насамперед тому, що це вперше був не просто розважальний мюзикл, у цьому сюжеті була дуже важлива тема — антифашистська. Нею була пронизана музика, виконання і блискуча режисура Боба Фосса. Тому, мені здається, що це був перший мюзикл, який вніс зміст усередину своєї форми, і цей зміст став фактично головним».
Пісні та музичні номери з фільму набули великої популярності. Ці композиції неодноразово включалися в диски Лайзи Мінеллі й часто виконуються нею в концертній програмі.
Перед початком зйомок Фосс кожного дня скаржився на знімальному майданчику Віллі Вонка і шоколадна фабрика, що цей фільм заважає йому розпочати роботу на тій самій сцені.[6]
Касові збори
Прем'єра фільму відбулася 13 лютого 1972 року в нью-йоркському театрі Зіґфельда, збори від одного показу склали $2,538 доларів.[7] Фільм розпочав регулярні покази в кінотеатрі Зіґфельда з 14 лютого, зібравши $8,684 у перший день прем'єри та рекордні $80,278 за тиждень.[8][9] Фільм зібрав ще $165,038 у 6 інших кінотеатрах у 6 ключових містах США, про що повідомило Variety, що дозволило йому посісти десяте місце в американському прокаті.[10]
Після семи місяців прокату фільм зібрав $5,3 мільйона доларів у Нью-Йорку. За оцінками журналу Variety, це становить 30% від загальної суми збору фільму порівняно зі звичайними 15% для ринку, і це один з небагатьох великобюджетних фільмів, який показав набагато кращі результати в Нью-Йорку.[11] За цією оцінкою, фільм зібрав близько $17 мільйонів доларів. До кінця року Variety повідомив, що фільм заробив у кінотеатральному прокаті $10,885,000, що зробило його восьмим найуспішнішим фільмом року.[12]
Після успіху фільму на церемонії вручення премії "Оскар" у березні 1973 року він посів перше місце в американському кінопрокаті, зібравши за тиждень $1,880,000 доларів, що стало рекордом для Allied Artists.[13][14] Він залишався номером один і другий тиждень.[15] До травня 1973 року фільм зібрав у прокаті $16 мільйонів доларів у США і Канаді та $7 мільйонів доларів в інших країнах і приніс прибуток у розмірі $4,904,000. Наприкінці 1973 року журнал Variety повідомив, що прокатні збори фільму в США та Канаді склали $18,175,000.[16]
Саундтрек
«Willkommen» («Welcome»)
«Mein Herr»
«Tiller Girls»
«Maybe This Time»
«Money, Money»
«Two Ladies»
«Heiraten (Married)»
«Tomorrow Belongs To Me»
«If You Could See Her»
«(Life is a) Cabaret»
Нагороди
Премія «Оскар» (1973)
Перемога в категоріях:
Найкраща акторка — Лайза Міннеллі
Найкращий режисер — Боб Фосс
Найкращий актор другого плану — Джоел Грей
Найкраща робота художника-постановника
Найкраща операторська робота — Джеффрі Ансворт
Найкращий звук
Найкращий монтаж — Девід Брезертон
Найкраща музична адаптація
Номінації:
Найкращий фільм — Боб Фосс
Найкращий сценарист (адаптація) — Джей Аллен
Премія BAFTA
Перемога в категоріях:
Найкращий фільм
Найкраща акторка — Лайза Міннеллі
Найкращий режисер — Боб Фосс
Самий багатообіцяльний акторський дебют — Джоел Грей
Найкраща операторська робота — Джеффрі Ансворт
Найкращий саундтрек
Найкраща робота художника-постановника
Премія «Золотий Глобус» (1973)
Перемога в категоріях:
Найкращий фільм
Найкраща акторка — Лайза Міннеллі
Найкращий актор другого плану — Джоел Грей
Номінації:
Найкращий режисер — Боб Фосс
Найкраща оригінальна пісня («Mein Herr»)
Найкращий сценарій
Найкраща акторка другорядної ролі
Самий багатообіцяльний акторський дебют — Джоел Грей
Премія Національної ради кінокритиків США (1972)
Перемога в категоріях:
Найкращий фільм
Найкращий актор другого плану — Джоел Грей
Найкращий режисер — Боб Фосс
Найкраща акторка другого плану — Маріса Беренсон
Премія Bodil (1973) найкращий неєвропейський фільм.
