PROFILPELAJAR.COM

	Йон Братіану; рум. Ion Constantin Brătianu
	Йон Братіану
Прапор	Прем'єр-міністр Об'єднаного князівства Волощини і Молдови
24 липня 1876 — 13 березня 1881
Попередник:	Манолаке Костаке Епуряну
Спадкоємець:	посада скасована
Прапор	Прем'єр-міністр Румунії
13 березня — 9 квітня 1881
Попередник:	посада заснована
Спадкоємець:	Думітру Бретіану
Прапор	Прем'єр-міністр Румунії
9 липня 1881 — 20 березня 1888
Попередник:	Думітру Бретіану
Спадкоємець:	Тудор Розетті
Прапор	Голова Палати депутатів Румунії
18 листопада 1868 — 29 січня 1869
Попередник:	Анастасіе Фиту
Спадкоємець:	Костаке Негрі
Народження:	2 червня 1821; Пітешть, Румунія
Смерть:	16 травня 1891 (69 років); Штефенешть, Арджеш, Румунія
Поховання:	Q104031898?
Країна:	Румунія
Партія:	Національна ліберальна партія (Румунія)
Шлюб:	Піа Братіану
Діти:	Dinu Brătianud, Вінтиле Братіану, Йонел Братіану, Sabina Brătianu-Cantacuzinod і Maria Brătianu-Pillatd
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Братіану.

Йон Братіану (точніше — Бретіану; рум. Ion Constantin Brătianu, *2 червня 1821, Пітешть, Румунія — †16 травня 1891) — румунський політик, прем'єр-міністр та міністр оборони. Найважливіші події в часи його урядових каденцій — участь Румунії у Московсько-Турецькій війні (1877—1878) та проголошення країни незалежним царством (1881). В цілому одна з головних політичних фігур XIX століття в Румунії. Молодший брат Думітру, і батько Йонела, Діну, і Вінтіле Бретіану. Він також дід поета Йона Пілата.

Біографія

Народився 2 червня 1821 в багатій родині землевласників з місті Пітешть в Арджеші.

З 1838 служив в Волоській армії, в 1841 розпочав навчання в Парижі, де вступив в Республіканську партію. Разом з ним приєдналися до передового руху Розетті і брати Голеско.

Повернувшись на свою рідну землю, Братіану, разом зі своїм другом Константином Розетті та іншими молодими людьми (в тому числі і своїм старшим братом Дмитру) взяв участь в Волоської революції 1848 року, остання була пригнічена вступом російських і турецьких військ. Всі особи, скомпрометовані революцією, були потім заслані, і Братіану поїхав в Париж. Тільки в 1857, після укладення Паризького миру 1856, він зміг повернутися разом з іншими вигнанцями до Волощини.

При подвійному обранні Кузи (який був обраний князем в Молдови в 1859 в січні, і одночасно в Волощині) Братіану діяв на користь з'єднання обох князівств. Однак, під час правління цього князя він не встиг зайняти якесь вагоме становище. Після сходження на престол князя Карла Гогенцоллернського в 1866, Братіану здобув більш вагомий вплив.

У березні 1867 Братіану став зі своїми прихильниками біля керма правління, яке міг, однак, утримати лише до листопада 1868. Однією з його цілей було розширення Румунської держави, а тому організував дако-румунське рух. Братіану скористався стараннями князя Карла, спрямованими на розвиток шляхів сполучення країни і особливо на проведення залізниць, для того, щоб зав'язати зносини з Пруссією. Таким чином відбувся залізничний договір з Струсбергом за умов, вкрай важких для держави. В результаті політика Братіану внесла смуту в країну, так що він, змушений був просити в листопаді 1868 про відставку.

З цих пір партія Братіану стала прагнути до скинення князя, особливо після проголошення республіки у Франції у вересні 1870 з цією метою активно експлуатувалися французькі симпатії народу. Букарештський рух 22 березня 1871 був лише прелюдією задуманого великого повстання, але план цей зазнав фіаско, завдяки енергії консервативного кабінету Ласкара Катарджи.

У 1876 Братіану знову встав на чолі міністерства і зберігав владу до квітня 1881.

При облозі Плевни він послав румунську армію на допомогу російським військам і проголосив потім незалежність Румунії, а 26 березня 1881 піднесення Румунського князівства до ступеню королівства.

У квітні 1881 на короткий час його замінив брат Дмитру Братіану, який був до цього посланцем в Константинополі.

У червні того ж року Братіану знову став на чолі міністерства і протримався на цій посаді до 1888.