PROFILPELAJAR.COM

*Знедолені*
Знедолені;
Les Misérables
	Сцена з фільму «Знедолені», 1913
Жанр	драма
Режисер	Альбер Капеллані
Продюсер	П'єр Декурсель
На основі	однойменного роману Віктора Гюго
У головних ; ролях	Анрі Краусс; Анрі Етьєван; Леон Бернар;
Оператор	Луї Форестьє, П'єр Трімба
Кінокомпанія	S.C.A.G.L.
Тривалість	3370 метрів (бл. 5 годин)
Мова	німий
Країна	Франція
Рік	1913
Дата виходу	Франція: квітень 1913
IMDb	ID 1829708
Рейтинг	IMDb:
	Знедолені у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Знедолені (значення).

«Знедолені» (фр. Les Misérables) — французький німий чотирисерійний фільм режисера Альбера Капеллані, який вийшов на екрани у 1913 році. Екранізація однойменного роману Віктора Гюго.

Синопсис

1-я серія. «Жан Вальжан»/Jean Valjean. 3 січня 1913 року. (800 метрів)
Простий робітник Жан Вальжан прагне забезпечити свою хвору матір, з якою вони живуть в убогому будинку та не мають статків, щоб прогодуватися. Він виходить у пошуках роботи, але безуспішно. Нарешті, у відчаї, незважаючи на наслідки, Жан краде хліб та, переслідуваний натовпом, поспішає з ним додому й віддає його матері. Вальжана заарештовано за крадіжку і засуджено до п'яти років каторжних робіт. Разом з іншими засудженими Вальжан працює у каменоломні, де вперше знайомиться з Жавером, тюремним охоронцем. Між в'язнями ходять розмови про те, що є шанс для однієї людини здійснити спробу втечі, і між собою вони вирішують тягнути жереб, щоб визначити, хто повинен вирватися на волю.
2-я серія. «Фантіна»/Fantine. 10 січня 1913 року. (780 метрів)
Жана Вальжана, що звільнився із в'язниці, постійно переслідує Жавер.
3-я серія. «Козетта»/Cosette. 17 січня 1913 року. (745 метрів)
4-я серія. «Козетта і Маріус»/Cosette et Marius. 24 січня 1913 року. (1080 метрів)

В ролях

Актор(ка)		Роль
Анрі Краусс	…	Жан Вальжан
Анрі Етьєван	…	Жавер
Леон Бернар	…	єпископ Мірієль
Марія Вентура	…	Фантіна
Містінгетт	…	Епоніна Тенардьє
Марія Фроме	…	Козетта
Габріель де Гравон	…	Маріус Понмерсі
Еміль Міло	…	месьє Тенардьє
Дельфін Рено	…	мадам Тенардьє
Жан Анжело	…	Енжольрас
Гудін	…	Гаврош

Критика

Жорж Садуль:

У цьому ж році [1913] «Спілка драматургів і письменників» (ССАЖЛ), випустивши «Знедолених», добилася загального визнання і затвердила дещо інші принципи постановки фільмів^[1].

Наприкінці 1912 року він [Капеллані] закінчив «Знедолених» за В. Гюго у чотирьох серіях. Фільм досягав 5000 метрів і йшов чотири години. «Знедолені» стали тріумфом і вищим досягненням ССАЖЛ. За кілька місяців було продано 600 000 метрів копій фільму. Ця стрічка ще більша, ніж «Диво» та «Королева Єлизавета», сприяла швидкій еволюції жанру кіносценаріїв. <…>. «Знедолені» користувалися великим успіхом в усьому світі, і особливо в Сполучених Штатах. Комерційний успіх цієї картини показав, які вигідні інсценування знаменитих сюжетів^[1].

У середині 1912 року Капеллані і Кінематографічне товариство досягли вершини своєї слави постановкою «Знедолених». Фільм цей складався з чотирьох серій і дев'яти частин. У нім було понад п'ять тисяч метрів, і він йшов протягом п'яти годин. Якщо вірити рекламі, то він коштував близько двохсот тисяч франків. Успіх був величезний. З 1912 р. Пате не переставав випускати нові версії роману Гюго. Його наслідувала Америка, де цей фільм викликав фурор. Серії «Знедолених» демонструвалися кожна окремо. Але деякі кінематографи об'єднували їх і заповнювали ними програму цілого вечора^[2].

Ежи Тепліц:

Успіхом як режисера Капеллані, так і всієї французької кінематографії, стала екранізація роману Віктора Гюго «Знедолені». Геній Гюго з'явився мільйонам людей, для яких недоступні були театральні зали, і завдяки кіно ці люди дістали можливість спілкуватися із справжнім мистецтвом. І, хоча Капеллані і його працедавці прагнули у міру можливостей уникати занадто гострих соціальних проблем, все ж слід визнати, що на тлі тодішньої французької продукції ці екранізації були цінними прогресивними творами. Ідеї великих письменників збереглися, а прагнення вірно передати атмосферу дії (натура, декорації, костюми, грим) повідомляло фільмам Капеллані реалістичне звучання^[3].

Джерела

Жорж Садуль. Всеобщая история кино. В 6-ти томах = Histoire générale du cinéma. — М. : Искусство, 1958-1982. — Т. 1. (рос.)

Примітки

↑ ^а ^б Садуль та 1958-1982, 1.
↑ Жорж Садуль. История киноискусства. — М. : Издательство инострарной литературы, 1957. — С. 82.(рос.)
↑ Ежи Тепліц. История киноискусства. — 1955.