PROFILPELAJAR.COM

Ві́ктор Миколайович Заруба
Ві́ктор Миколайович Заруба
Народився	10 вересня 1957 (67 років); Наталівка, Солонянський район, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР
Місце проживання	Дніпро
Країна	Україна
Національність	українець
Діяльність	історик права
Галузь	історія, українознавство
Заклад	Національна металургійна академія України
Посада	професор кафедри
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Відомий завдяки:	працям з історії українського козацтва та національної історіографії

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Заруба.

Ві́ктор Микола́йович Зару́ба (* 10 вересня 1957) — український історик. Доктор історичних наук (з 2004). Професор (з 2005). Фахівець в галузі історії українського козацтва, української історіографії кінця XIX – першої третини XX ст. та генеалогії українських еліт.

Біографічні відомості

Народився 10 вересня 1957 року у селі Наталівці Новопокровського (тепер Солонянського) району Дніпропетровської області в селянській родині. Середню освіту здобув у Наталівській восьмирічній школі (1965–1973) та Новопокровській середній школі, яку закінчив у 1975 р із золотою медаллю. У 1975 - 1980 рр. навчався на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету (нині національний імені Олеся Гончара), котрий закінчив з відзнакою. У 2005 році дістав юридичну освіту, скінчивши Юридичну академію Міністерства внутрішніх справ України (теж з відзнакою) за спеціальністю «Правознавство».

По закінченні університету працював у сільській школі вчителем історії (1980 – 1984), старшим викладачем кафедри суспільних наук Дніпропетровського обласного інституту освіти, знову в середніх школах міста. Від 2000 року у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ (до 2002 р. Дніпропетровський юридичний інститут; впродовж 2002 – 2005 рр. Юридична академія МВС). Доцент кафедри загальноправових дисциплін (2000–2002); виконувач обов`язки та начальник кафедри теорії та історії держави і права (2002 – 2006); професор кафедри українознавства (2006–2008); завідувач кафедри історії держави і права (2008 – 2012). Викладав історію держави і права України, теорію держави і права, історію сучасного світу, історію України.

Підготував кілька підручників та навчальних посібників: «Історія України (з прадавніх часів до 1917 р.). (Дн-к., 1994. – Т.1. 192 с.; Т.-2, 182 с.; співавтор М. М. Лисенко). «Історія України (з прадавніх часів до кінця XV ст). Навчальний посібник для 7 класу (Дн-к, 2001. – 184 с.)»; «Історія України ( XVI - XVIII ст). Навчальний посібник для 8 класу (Дн-к, 2001. – 224 с.)»; «Історія України (з найдавніших часів до сьогодення). Навчальний посібник для абітурієнтів (Дн-к, 2005. – 418 с.; співавтор)»; «Руська Правда. Семінар-практикум. Навчальний посібник. (Дн-к, 2005. – 96 с.); «Історія держави і права України.(К., 2005. – 224 с.)»; «Історія держави і права України. Навчальний посібник (К., 2006. – 416 с.)»; «Держава і право Київської та Галицько-Волинської Русі (кінець VII – початок XIV ст). Навчальний посібник (К., 2007. – 126 с.)». «Історія сучасного світу. Навчальний посібник. (Дн-к, 2007. – 285 с.; співавтор)».

З квітня 2012 р. працює професором кафедри документознавства та інформаційної діяльності гуманітарного факультету Національної Металургійної академії України. Викладає правознавчі дисципліни, а також документознавство, архівознавство, історію державних установ в Україні.

Наукова діяльність

Ще в студентські роки почав займатися науковою працею під керівництвом професора М. П. Ковальського, спеціалізуючись в царині джерелознавства історії українського козацтва: у 1976 р. опублікував першу наукову статтю присвячену історії фортеці Кодак, а в 1980 р. захистив дипломну працю «Україна часів Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького в нотатках чужинців». Впродовж 1984–1987 рр. навчався в аспірантурі ДДУ, де під керівництвом доктора історичних наук професора Д. П. Пойди розпочав досліджувати проблему українсько – турецько – татарських відносин в другій половині XVII ст. 4 травня 1999 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук в Інституті українознавства ім. Івана Крип’якевича Національної академії наук України (м. Львів) за темою:'«Синявський Антін Степанович: життя, наукова та громадська діяльність (1866–1951)»^[1], а 25 травня 2004 р. там же дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за темою «Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII століття»^[2]. Науковим керівником обох досліджень виступив доктор історичних наук, професор, академік НАН України Я. Д. Ісаєвич. Автор 10 монографій, 5 підручників, 10 окремих книг з історії України, історіографії, історії держави та права України. Бере участь у наукових конференціях та симпозиумах, у діяльності наукових історичних товариств, у роботі редколегій наукових часописів. Творчий доробок складає більше 300 наукових праць, виступів, відгуків, опонувань. Провідними темами дослідницьких зацікавлень є історія українського козацтва, національна історіографія, суспільно-політичні рухи кінця XIX – початку XX ст., а також методика викладання історії в середній та вищій школах. Головні наукові пріоритети належать розробці основних положень теорії наукової школи в українській історіографії, у дослідженні біографістики, персоналістики, теоретичного і практичного доробку Д. І. Яворницького, М. С. Грушевського, М. Є. Слабченка, А. С. Синявського, наукових шкіл В. Б. Антоновича та М. С. Грушевського, у вивченні персонального складу та соціального значення українських еліт (козацької старшини Гетьманщини, дворянства Катеринославської губернії), полково-сотенного устрою Гетьманщини, у визначенні ролі та місця козацького війська в перебігу подій української історії XVII–XVIII століть. Науковий доробок має високий рівень індексу посилань.

Основні праці

Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648 – 1782 рр. – Дн-к: Ліра, 2007. – 380 с., іл
Алєксєєви: як минає земна слава. Дніпро: Ліра, 2021. 200 с., іл.
Антін Синявський: життя, наукова та громадська діяльність. – Дн-к: Ліра – ЮА МВС, 2003. – 264 с.
Генеалогія катеринославського дворянства. Дніпро: Ліра, 2021. 300 с., іл.
Архів Іллі Новицького. Опис колекції документів останньої чверті XVII століття. – Дн-к: ЮА МВС, 2004. – 140 с.
Загублені у часі. Нариси з історії катеринославського дворянства. Монографія. Дніпро: Ліра, 2020. 216 с., іл.
Дворяне Екатеринославской губернии. – Дніпро: Ліра, 2016. – 560 с., іл.
З вірою в українську справу: А. С. Синявський. – Київ: Либідь, 1993. – 142 с.
Історик держави і права України академік М. Є. Слабченко (1882– 1952). – Дн-к: Ліра, 2004 . – 456 с.
Історико-генеалогічний збірник. Студій з історії України книга четверта. Дніпро: Ліра, 2021. 640 с., іл.
Історико-статистичні описи Верхньодніпровського та Катеринославського повітів. Дніпро: Ліра, 2018. 320 с.
Історико-статистичні описи Новомосковського та Павлоградського повітів. Дніпро: Ліра, 2018. 278 с.
Історіографічний міф про Олександра Поля. Авторська відбитка. Дніпро, 2021. 36 с.
Катеринославські дворяни. Матеріали для біографістики, генеалогії та персоналістики. Дніпро: Ліра, 2019. 1024 с., іл.
Кодак. Нарис історії фортеці. – Дн-к: ЮА МВС, 2004. – 40 с.
Козацька старшина гетьманської України: персональний склад та родинні зв’язки (1648 – 1782). – Дн-к: Ліра, 2011. – 932 с.
Материалы для истории екатеринославских дворян. Днипро: Лира, 2019. 476 с., ил.
Михайло Слабченко в епістолярній та мемуарній спадщині. – Дн-к: ЮА МВС, 2004. – 354 с.
Наталівка – село на Україні. Історичні нариси. – Дн-к: Ліра, 2013. – 236 с., іл.
Наше минуле. Студій з історії України книга п'ята. Дніпро: Ліра, 2024. 236 с., іл.
Полки, сотні та старшина Гетьманщини. Довідник. Дніпро: Ліра, 2017. 590 с.
Половиця половецьких степів. Життя та наукова праця Мар'яна Дубецького у Придніпров'ї впродовж 1874 - 1880 рр. Дніпро: Ліра, 2023. 192 с., іл.
Постаті / Студії з історії України. Книга друга. – Дн-к: Україна, 1993. – 261 с.
Придніпровський край. Опис поселень Катеринославського повіту. – Дніпро: Ліра, 2016. – 108 с., іл.
Родзянки: стовпи імперії. Дніпро: Ліра, 2022. 190 с. іл.
Родословник екатеринославских дворян. Днипро: Лира, 2017. 546 с., ил.
Синявський А. С. Нарис життя і творчості. – Дн-к: Друкар, 1998. – 20 с.
Слабченко Михайло Єлисейович. Біобібліографія. – Дн-к: ЮА МВС, 2003. – 60 с.
Студії з історії України. Книга перша – Київ: Освіта, 1993. – 190 с.
Українська метрика / Студії з історії України. Книга третя. – Дніпро: Ліра, 2016. – 260 с., іл.
Украинское казацкое войско в борьбе с турецко-татарской агрессией (последняя четверть XVII в.). – Харьков: Основа, 1993. – 168 с.
Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII століття. – Дн-к: Ліра ЛТД – ЮА МВС, 2003. – 464 с.
Українські серби Угричичі-Требинські.Історико-генеалогічне дослідження. Дніпро: Ліра, 2023. 490 с., іл.
Фортеця над Кодацьким порогом. – Дн-к: Ліра, 2013. – 60 с., іл.
Чигиринські походи. Хроніка подій російсько-турецької війни 1677 – 1678 рр. – Дн-к: Ліра, 2013. – 346 с., іл.
Яворницький Дмитро Іванович (1855– 1940): Біобібліографія (До 150-річчя від дня народження та у 65-ліття смерті). – Дн-к: ДДУВС, 2005. – 72 с.
Огляд історії вивчення українського права. — Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. — 2010. — № 3. — С. 61 −69. ([1]).

Примітки

↑ Каталог дисертацій^{[недоступне посилання з липня 2019]}
↑ Бібліотечний каталог російських і українських дисертацій. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 22 лютого 2011.

Література

Заруба Віктор Миколайович: Бібліографія (до 50-річчя від дня народження та у 30-ліття праці). — Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2007. — 52 с.
Український історик Віктор Заруба. Біобібліографія (до 60-річчя від дня народження). Упорядник С. В. Савченко. Дніпро, 2017. 48 с.
Віктор Заруба: 45 років наукової праці. Біобібліографічний покажчик. Дніпро: 2022. 26 с.
Білокінь С. І. Заруба Віктор Миколайович // Енциклопедія Сучасної України : енциклопедія [електронна версія] / ред.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. Т. 10. (дата перегляду: 31.10.2022)