Народився Володимир Зарадюк 14 липня1991 року в селі КульчинКіверцівського району. Змалку був працелюбний, зі слів родичів, вже з 10 років сам орав город мотоблоком і садив картоплю[1][2]. Після 9 класу пішов працювати на завод у Луцьку, паралельно навчався у вечірній школі. Відслужив строкову службу в 72-ій механізованій бригаді у Білій Церкві. Після служби в армії працював на заробітках на будівництві, проживав у Луцьку[1].
Разом із підрозділом у травні 2014 року ніс службу на блокпосту № 10 поблизу смт Ольгинка Волноваського району. Уранці між 4 та 6 годинами 22 травня 2014 року блокпост атакували проросійські сепаратисти «ДНР», які під'їхали на інкасаторських машинах[3], та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, мінометів, РПГ, ПЗРК. Внаслідок обстрілу здетонував боєкомплект в одній з бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат.[4] У цьому бою загинули 16 бійців 51-ї бригади[5]. 14 жовтня в госпіталі від поранень помер 17-й боєць.
27 травня з Володимиром та трьома бойовими товаришами, які загинули разом із ним, прощались у Луцьку[6]. Володимира поховали на кладовищі рідного села Кульчин[7].
Удома у загиблого воїна залишились лише батьки, у яких він був єдиним сином[1]. Мати Володі передчасно померла через два роки після смерті сина[8].
Нагороди та вшанування
4 червня 2015 року Указом Президента України разом із іншими бойовими побратимами, що загинули із Володимиром Зарадюком у бою під Волновахою, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни»[9].
8 жовтня 2015 року у селі Кульчин відбулось освячення пам'ятника новітньому українському герою Володимиру Зарадюку[2].
20 грудня 2015 року в місті Луцьку урочисто відкрито меморіальну дошку на честь Володимира Зарадюка на будинку, де він мешкав[10].
