Забашта Василь Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Забашта.
Забашта Василь Іванович
Народження18 липня 1918(1918-07-18)
Бабенкове, Ізюмська волостьd, Ізюмський повіт, Харківська губернія, УНР
Смерть20 квітня 2016(2016-04-20) (97 років)
 Київ, Україна
Країна УНР → СРСР СРСР → Україна Україна
Жанрпортрет
НавчанняНаціональна академія образотворчого мистецтва і архітектури і Харківське державне художнє училище
Діяльністьхудожник
ВчительТрохименко Карпо Дем'янович, Костецький Володимир Миколайович і Меліхов Георгій Степанович
Відомі учніМельничук Ігор Юліанович, Добровольський Дмитро Олегович, Марченко Ніна Яківна, Головко Володимир Петрович, Басанець Олександр Олександрович, Колісник Прокіп Миколайович, Горбатий Геннадій Іванович, Козик Віктор Георгійович, Білик Павло Вікторович, Гурін Василь Іванович і Толкачов Ілля Зіновійович
ПрацівникКиївський державний художній інститут
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Слави II. ступеня орден Слави III. ступеня
Народний художник України заслужений діяч мистецтв УРСР

Васи́ль Іва́нович Заба́шта (* 18 липня (в деяких джерелах 10 червня) 1918, хутір Бабенків — нині Ізюмського району Харківської області — † 20 квітня 2016, м. Київ) — український довгожитель, живописець, народний художник. 1979 — заслужений діяч мистецтв УРСР, 1980 — професор Київського художнього інституту, 1999 — народний художник України.

Нагороди

  • Ордени Слави II і III ступеня (1944) та медалі.
  • Срібна (2007) та золота (2008) медалі АМУ.

Життєпис

Був молодшим із одинадцяти дітей у родині, батько походив зі старовинного чумацького роду. В 1937—1939 роках навчався в Харківському художньому училищі, займався в мистецькому гуртку Володимира Яковенка, згодом — із Володимиром Савиним.

Учасник радянсько-фінської війни — радист, у першому ж бою важко поранений, багато місяців лікувався; та Другої світової війни — Південно-Західний, Брянський, Український фронти.

21 липня 1944 гвардії старшина Забашта провів розвідку боєм під містечком Глиняни, знищив вогневу точку, захоплено штабного офіцера.

В часі війни нацисти вбили матір, старший і молодший брати не повернулися з фронтів.

Навчався в 1946—1947 — у Харківському художньому інституті. 1951 року закінчив Київський художній інститут, його педагогами були Карпо Трохименко, Володимир Костецький, Георгій Меліхов. Проходив аспірантуру під керівництвом В. Костецького.

З 1949 року брав участь у республіканських, 1954 — всесоюзних, 1955 — зарубіжних виставках.

Став членом НСХУ(1951).

Перебував у складі першої творчої групи радянських художників у Китаї з листопада 1956 до квітня 1957 року.

З 1952 року працював у Київському художньому інституті. Керував художньою студією Жовтневого палацу культури (Київ, 1952–76). Працював у Товариствіві охорони пам'яток історії та культури України (1972–85). Співорганізатор та член правління Всеукр. громад. орг-ції «Зелений світ» (1989–94). В 1972—1978 роках займав посаду декана живописного, графічного та скульптурного факультетів. З 1993 року керує навчально-творчою майстернею пейзажного живопису.

Майстер історично-жанрових картин, портрета, пейзажу та натюрморту. Живописна манера еволюціонувала від мінорно-хроматичної до мажорно-світлоносного колориту, акцентованої звучності барв. Надавав естетичної самоцінності барвистому, багатошаровому пастозному малярству.

Став Народним художником України (1999).

Від 2001 року — почесний громадянин міста Ізюм.

Автор низки статей, книги спогадів «Світ очима художника» (К., 2009). Серед учнів — І.Вишеславська, Т.Голембієвська, В. Гурін, П. Колісник, О. Морозова, О. Одайник, О.Голуб, В. Реунов, М. Романишин та ін.

Батько Галини та Ростислава Забашт.[1]

Примітки

  1. ↑ Забашта Василь Іванович. Енциклопедія Сучасної України К.: Ін-т енциклопед.досл. НАНУ, 2010, Т.10 [1] [Архівовано 13 листопада 2020 у Wayback Machine.]

Роботи

  • 1949 — «„Язика“ привели»,
  • 1951 — «С. Гулак-Артемовський і М. Глинка» — дипломна робота,
  • 1954 — «П. І. Чайковський у М. В. Лисенка»,
  • 1956 — «У роки окупації» — присвячена Лялі Убийвовк,
  • 1959 — «М. Лисенко і Леся Українка»,
  • 1964 — «Спогади про Україну»,
  • 1967 — «Олександр Пархоменко»,
  • 1968 — «Автопортрет»,
  • 1969 — «Портрет професора М. Шарлеманя»,
  • 1971 — «Куркульська помста»,
  • 1975 — «Салют Перемоги» (1978 перероблено),
  • 1977 — «В гостях»,
  • 1984 — «Мати. З походу не вертаються сини»,
  • 1988 — «Апостол правди і свободи»,
  • 1989 — «Портрет С. А. Таранушенка»,
  • 1990 — «Мати»,
  • 1992 — «Захід сонця»,
  • 1995 — «Бабине літо»,
  • 1995 — «Сагайдачний та Гальшка Гулевичівна»,
  • 1997 — «Літнє небо»,
  • 1990—1999 — «Кирило-Мефодіївське братство»,
  • 2000 — «Бандурист Г. Ткаченко».
  • 2000 — «Прометей духу», Намалював серію пейзажів із краєвидами Криму, Седнєва, околиць Києва.

Серед його учнів — заслужений художник України Мельничук Ігор Юліанович.

Погляди

Член Народного Руху України, Товариства охорони пам'яток історії та культури України, Товариства української мови.

Написав книгу спогадів «Шлях до творчості» з трьох частин — «Ангел на греблі», «Мої вчителі та друзі», «Творчість».

Джерела