Ерта Паскаль Труійо (нар. 13 серпня1943) — гаїтянська політична діячка, тимчасовий президент Гаїті упродовж 11 місяців у 1990—1991 роках. Стала першою жінкою в історії держави, яка зайняла цю посаду.
Життєпис
Ранні роки
Її батько, Тімоль, був металургом та помер, коли вона була ще молодою. Її мати, Луїза, була швачкою та вишивальницею. Ерта була дев'ятою з десятьох дітей у родині. Коли їй виповнилось 10 років, вона разом з одним із братів поїхала навчатись до ліцею Франсуа Дювальє, де й зустріла свого майбутнього чоловіка, Ернста Труійо, який був на 21 рік за неї старший. 1971 року здобула ступінь доктора права, ставши першою жінкою-правником у країні.[3] З 1975 до 1988 року займала різні посади в гаїтянських федеральних судах, поки не стала першою жінкою-суддею Верховного суду.[4]
На посту президента
Паскаль Труійо обіймала посаду голови Верховного суду, коли в результаті повстання проти уряду Проспера Авріля її було призначено на пост глави держави. Владу в країні їй добровільно передав генерал Ерар Абрахам, який обіймав посаду президента упродовж трьох днів. Як тимчасового президента її завдання полягало в координуванні процесу переходу до демократичного правління в країні. Вона спостерігала за першими по-справжньому вільними виборами, що відбулись 16 грудня1990 року. Перемогу у виборах здобув Жан-Бертран Аристид, набравши 67 % голосів виборців.
6 січня1991 року стався переворот, який очолив Роже Лафонтан, лідер тонтон-макутів часів правління Жана-Клода Дювальє. Він захопив Ерту Труійо та проголосив себе президентом. Після виходу на вулиці великої кількості прихильників Аристида Лафонтан спробував оголосити в країні воєнний стан, проте армія його не підтримала.[5]
Після президентства
Аристид звинуватив Паскаль Труійо в співучасті у січневому перевороті. Її було звільнено наступного дня після втручання Сполучених Штатів. Влада США зажадала також, щоб було знято заборону на її виїзд з країни. Ерта невдовзі залишила країну, проте за рік повернулась на батьківщину. Нині працює над укладанням Біографічної енциклопедії Гаїті.[6]
↑E. L. Bute and H. J. P. Harmer, The Black Handbook: The People, History and Politics of Africa and the African Diaspora, London & Washington: Casssell, 1997, p. 51.
↑Collins, Edward Jr.; Cole, Timothy M. (996), «Regime Legitimation in Instances of Coup-Caused Governments-in-Exile: The Cases of Presidents Makarios and Aristide», Journal of International Law & Practice 5(2), p. 220.
