Епсилон Візничого


Епсилон Візничого
Зображення
Каталожний код 2MASS J05015812+4349241[1], GSC 02907-01275[1], HD 31964[1], HIP 23416[1], HR 1605[1], IRAS 04583+4345[1], SAO 39955[1], ε Aur, ADS 3605 A[1], BD+43 1166[1], CCDM J05020+4350A[1], FK5 183[1], GC 6123[1], GCRV 2970[1], HIC 23416[1], IDS 04548+4341 A[1], IRC +40109[1], JP11 959[1], N30 1068[1], PLX 1122[1], PMC 90-93 131[1], PPM 47627[1], RAFGL 670[1], RAFGL 670S[1], ROT 705[1], TD1 3824[1], TYC 2907-1275-1[1], UBV 4807[1], UCAC3 268-74264[1], uvby98 100031964 ABV[1], eps Aur[1], WDS J05020+4349A[1], SBC9 291[1], SBC7 200[1], WEB 4548[1], Gaia DR2 205499655242974464[1], 7 Aur, TIC 260590721[1], Gaia DR3 205499655242974464[1], AAVSO 0454+43[1], AG+43 552[1], ALS 8131[1] і UBV M 10528[1]
Сузір'я Візничий
Відстань від Землі 2000 світловий рік
Швидкість обертання зорі 54 км/с[2]
Паралакс 0,9879 ± 0,1792 кутова мілісекунда[3]
Власний рух за схиленням −3,065 ± 0,183 кутова мілісекунда на рік[3]
Власний рух за прямим піднесенням 0,883 ± 0,206 кутова мілісекунда на рік[3]
Радіальна швидкість −10,4 ± 0,4 км/с[4]
Тип змінної зорі зоря типу Алголя[5]
Спектральний клас A9Ia[6][7]
Видима зоряна величина 2,99[8]
Абсолютна зоряна величина −9,1
Металічність −0,05[9]
Епоха J2000.0[10][1]
Пов'язане зображення
Пряме піднесення 1,317587913 радіан[3]
Схилення 0,764861054 радіан[3]
Ефективна температура 7175 K[9]
Поверхнева гравітація 3 сантиметр на секунду в квадраті[9]
CMNS: Епсилон Візничого у Вікісховищі

ε Візни́чого — п'ята за яскравістю зоря у сузір'ї Візничого. Відома, як змінна зоря типу Алголя (EA за класифікацією Загального каталогу змінних зір). Серед відомих зір має один із найдовших періодів змінності, який становить близько 27 років. Затемнення триває у межах 640—730 діб (тобто, близько двох років). Крім того, один із компонентів пульсує з малою амплітудою та періодом близько 66 діб.

Також зоря відома своїми великими розмірами: радіус компоненти А за різними розрахунками становить від 135 до 190 радіусів Сонця.

Табличні дані

Спостережувані дані (на 2000 рік)
Сузір'я Візничий
Пряме піднесення (ПП) 05h 01m 58.13245s
Схилення (СХ) +43° 49′ 23.9059″
Видима зоряна величина +2.98 (середня, у фільтрі V); змінюється від +2.92 до +3.83
Характеристики
Спектральний тип F0 + ~B5V
Тип змінності (за Загальним Катаогом Змінних Зір) Тип Алголя (EA)
Індекси кольору
U−B +0.30
B−V +0.54
R−I 0.45
Астрометричні відомості
Радіальна швидкість -2.5 км/с
Власний рух ПП: −0.86±1.38 мас/рік

СХ: −2.66±0.75 мас/рік

Паралакс 1.53 ± 1.29
Відстань Близько 2000 світлових років (700 парсек)
Абсолютна зоряна величина -9.1
Деталі
Компонент А
Маса 2.2 — 15 M☉
Радіус 135-190 R☉
Світність (болометрична) 37,875 L☉
Температура 7750 К
Прискорення вільного падіння на поверхні 0.1 м/с2
Швидкість обертання (у проєкції на промінь зору) 54 км/с
Компонент В
Маса 6 — 14 M☉
Радіус 3.9 ± 0.4 R☉
Температура 15 000 К
Прискорення вільного падіння на поверхні 100 м/с2
Орбіта
Період 9896.0 ±1.6 діб
Велика піввісь 18.1 ± 1.3 а.о.
Ексцентрисистет 0.227± 0.011
Нахилення 89°
Довгота висхідного вузла 264°
Аргумент періастру (вторинний компонент) 39.2 ± 3,4°
Момент проходження через періастр 34723±80 (Модифікована Юліанська Дата)
Інші назви та позначення зорі
Альмааз, Аль Анз, Хальдус, ε Aur, 7 Aur, BD+43 1166, FK5 183, HD 31964, HIP 23416, HR1605, SAO 39955.
Джерела даних
Каталог Гіпаркос (англ. Hipparcos Catalogue),

Каталог яскравих зір (англ. Bright Star Catalogue),

9-тий Каталог спектроскопічних орбіт подвійних зір (англ. 9th Catalog of Spectroscopic Binary Orbits), Variable Star Index (VSX)

Посилання на бази даних
SIMBAD data [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.]

Походження назви

ε Візничого — позначення за системою Байєра[24] частіше всього використовується астрономами.

В англійській мові зоря також відома під назвами «Almaaz», «Al Anz»[15][25], які походять від арабського الماعز (al-mācz)[15].

У китайській мові словом 柱 (Zhù), яке означає «стовпи», називають астеризм, що складається з е Візничого, ζ Візничого, п Візничого, υ Візничого, v Візничого, т Візничого, х Візничого і 26 Візничого. [26] Сама ε Візничого відома як 柱一 (Zhù yī, «Перша зірка стовпів»). [27]

Історія спостережень

1821—2009

Завдяки своїй яскравості зоря добре видна неозброєним оком. Але 1821 року астроном Йоганн Фрич (англ. Johann Fritsch) на основі своїх спостережень вперше помітив, що вона є змінною[джерело?]. Пізніше, з 1842 по 1848 роки її спостерігали німецький математик Едуард Хайс (англ. Eduard Heis) та прусський астроном Фрідріх-Вільгельм Аргеландер. Дані обох цих спостерігачів показали, що 1847 року зоря стала значно тьмянішою. Це привернуло їх увагу. ε Візничого значно пояскравішала, і повернулася до «нормального стану» наступного вересня. Завдяки тому, що до зорі була прикута значна увага, постійно з'являлися нові й нові дані. Дані спостережень показали, що ε Візничого змінювала свою яскравість не лише протягом тривалого періоду, а й показувала короткочасні зміни яскравості. Наступне затемнення відбувалися між 1874 і 1875 роками і, майже через тридцять років по тому, між 1901 і 1902 роками.

Ганс Людендроф, який також спостерігав зорю, вперше зайнявся її детальним вивченням. 1904 року він опублікував статтю під назвою «Дослідження змін блиску ε Візничого»[11]. У ній він зазначив, що зоря є затемнюваною змінною типу Алголя.

Телескоп Спітцер

На засіданні Американського Астрономічного Товариства у січні 2009 року Дональд Хорд (англ. Donald Hoard), член дочірнього проекту NASA — Наукового центру Спітцера (англ. Spitzer Science Center) при Каліфорнійському Інституті Технологій у Пасадені повідомив, що дані, отримані телескопом Спітцер під час більш ранніх спостережень, вказують на наявність у системі гарячого компоненту спектрального класу В, який на діаграмі Герцшпрунга—Рассела розташований на відгалуженні гігантів. За отриманими даними[джерело?], його маса становила 2,2–3,3 маси Сонця та він був оточений пиловим диском.

ε Візничого активно та цілеспрямовано спостерігався з 2009 по 2011 рік. Саме тоді відбувалося останнє затемнення. Наступне відбудеться у період з 2036 по 2038 роки.

Властивості системи

Спостереження в умовах міського неба

Галерея
ε Візничого розташована поряд із Капеллою (α Візничого) — найяскравішою зорею сузір'я та однією з найяскравіших на небі Зображення системи орбіта відносно картинної площини Зображення системи під великим орбіти відносно картинної площини Вигляд системи в уяві художника. Вона складається із зорі спектрального класу F та гарячого супутника класу B, оточеного пиловим диском Картка околиць зорі ε Візничого. На ній показано саму зорю (хрестиком) та зорі порівняння (числами)

Джерела

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф SIMBAD Astronomical Database
  2. ↑ Royer, F., Grenier, S., Baylac, M. -O. et al. Rotational velocities of A-type stars in the northern hemisphere. II. Measurement of v sin i // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2002. — Vol. 393, Iss. 3. — P. 897–911. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361:20020943 — arXiv:astro-ph/0205255
  3. ↑ а б в г д Gaia Early Data Release 3 / Data Processing and Analysis Consortium, European Space Agency — 2020.
  4. ↑ Gontcharov G. A. Pulkovo Compilation of Radial Velocities for 35 495 Hipparcos stars in a common system // Ast. Lett. / R. Sunyaev — Nauka, Springer Science+Business Media, 2006. — Vol. 32, Iss. 11. — P. 759–771. — ISSN 1063-7737; 1562-6873; 0320-0108; 0360-0327 — doi:10.1134/S1063773706110065 — arXiv:1606.08053
  5. ↑ Kukarkin B. V., Kholopov P. N., Pskovsky Y. P. та ін. General Catalogue of Variable Stars, 3rd ed. — 1971.
  6. ↑ Hardorp J., Theile I., Voigt H. H. Luminous Stars in the Northern Milky Way — 1965. — Т. 5. — С. 0.
  7. ↑ Gray R. O. The early F-type stars - Refined classification, confrontation with Stromgren photometry, and the effects of rotation // The Astrophysical Journal: Supplement Series — AAS, 1989. — Vol. 69. — P. 301–321. — ISSN 0067-0049; 1538-4365 — doi:10.1086/191315
  8. ↑ Ducati, J. R. Catalogue of Stellar Photometry in Johnson's 11-color system — 2002. — Vol. 2237.
  9. ↑ а б в R. Earle Luck Parameters and abundances in luminous stars // Astron. J. / J. G. III, E. Vishniac — NYC: IOP Publishing, AAS, University of Chicago Press, AIP, 2014. — Vol. 147, Iss. 6. — P. 137. — ISSN 0004-6256; 1538-3881 — doi:10.1088/0004-6256/147/6/137
  10. ↑ Gaia Data Release 2 / Data Processing and Analysis Consortium, European Space Agency — 2018.
  11. ↑ H. Ludendorff. Untersuchungen über den Lichtwechsel von ε Aurigae // Astronomische Nachrichten. — . — Т. 164, вип. 6—8. — DOI:10.1002/asna.19031640602. Процитовано 16.06.2016.

Фото- та відеометеріали

Посилання та література

  1. Lutz, T. E.; Lutz, J. H. (June 1977). «Spectral classification and UBV photometry of bright visual double stars». Astronomical Journal 82: 431—434. Bibcode: 1977AJ…..82..431L [Архівовано 15 березня 2019 у Wayback Machine.]. doi:10.1086/112066.
  2. Hoard, D. W.; Howell, S. B.; Stencel, R. E. (May 2010). «Taming the Invisible Monster: System Parameter Constraints for epsilon Aurigae from the Far-ultraviolet to the Mid-infrared». The Astrophysical Journal 714 (1): 549—560. arXiv: 1003.3694 [Архівовано 4 серпня 2016 у Wayback Machine.]. Bibcode: 2010ApJ…714..549H [Архівовано 20 липня 2013 у Wayback Machine.]. doi:10.1088/0004-637X/714/1/549.
  3. Guinan, E. F.; Mayer, P.; Harmanec, P.; Božić, H.; Brož, M.; Nemravová, J.; Engle, S.; Šlechta, M.; Zasche, P.; Wolf, M.; Korčáková, D.; Johnston, C. (2012). «Large distance of epsilon Aurigae from interstellar absorption and reddening». Astronomy & Astrophysics 546: A123. Bibcode: 2012A&A…546A.123G. doi:10.1051/0004-6361/201118567.
  4. Pavel Chadima; Petr Harmanec; Bennett; Brian Kloppenborg; Robert Stencel; Stevenson Yang; Hrvoje Bozic; Miroslav Slechta; Lenka Kotkova (2011). «Spectral and photometric analysis of the eclipsing binary epsilon Aurigae prior to and during the 2009—2011 eclipse». Astronomy & Astrophysics 530 (530): A146. arXiv: 1105.0107 [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.].Bibcode: 2011A&A…530A.146C. doi:10.1051/0004-6361/201116739.
  5. Hohle, M. M.; Neuhäuser, R.; Schutz, B. F. (April 2010). «Masses and luminosities of O- and B-type stars and red supergiants». Astronomische Nachrichten 331 (4): 349.arXiv: 1003.2335 [Архівовано 7 лютого 2018 у Wayback Machine.]. Bibcode: 2010AN….331..349H [Архівовано 23 жовтня 2015 у Wayback Machine.]. doi:10.1002/asna.200911355.
  6. Royer, F.; et al. (October 2002). «Rotational velocities of A-type stars in the northern hemisphere. II. Measurement of v sin i». Astronomy and Astrophysics 393 (3): 897—911.arXiv: astro-ph/0205255 [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.]. Bibcode: 2002A&A…393..897R [Архівовано 29 березня 2019 у Wayback Machine.]. doi:10.1051/0004-6361:20020943.
  7. Stefanik, Robert P.; et al. (March 2010). «Epsilon Aurigae: An Improved Spectroscopic Orbital Solution». The Astronomical Journal 139 (3): 1254—1260. arXiv: 1001.5011 [Архівовано 4 серпня 2016 у Wayback Machine.].Bibcode: 2010AJ….139.1254S. doi:10.1088/0004-6256/139/3/1254.
  8. SIMBAD Astronomical Database(Centre de Données astronomiques de Strasbourg). Retrieved 2012-07-18.
  9. «Variable Star Index (VSX)» [Архівовано 13 серпня 2017 у Wayback Machine.]. Retrieved 25 August 2009.
  10. «Citizen Sky: The Star of Our Project». Retrieved 25 August 2009.
  11. Hopkins, Jeffrey L.; Stencel, Robert E. (2007). «Recent UBVJH Photometry of Epsilon Aurigae» 0706: arXiv:0706.0891. arXiv: 0706.0891 [Архівовано 10 серпня 2016 у Wayback Machine.].
  12. International Year of Astronomy. American Astronomical Society. 2008. Retrieved 13 January 2009. «Citizen Science: The International Year of Astronomy» [Архівовано 5 грудня 2008 у Wayback Machine.] (PDF).
  13. «System Properties Table (Citizen Sky)».
  14. Centuries-Old Star Mystery Coming to a Close [Архівовано 8 травня 2016 у Wayback Machine.], Whitney Clavin, Jet Propulsion Laboratory, 5 January 2010, accessed 6 January 2010
  15. «Almaaz». STARS. University of Illinois, Champaign–Urbana Campus. 2008. Retrieved 18 December 2008.
  16. «Uranus: Facts & Figures» [Архівовано 9 квітня 2014 у Wayback Machine.]. Solar System Exploration. National Aeronautics and Space Administration. 2007. Retrieved 3 January 2009.
  17. «Star Spectral Classification» [Архівовано 26 липня 2017 у Wayback Machine.]. HyperPhysics. Georgia State University. 2001. Retrieved18 December 2008.
  18. «Database entry for Procyon AB» [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.]. SIMBAD. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. 2008. Retrieved 18 December 2008.
  19. «Database entry for Canopus» [Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine.]. SIMBAD. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Retrieved 2008-12-18.
  20. Leggett, Hadley (24 August 2009). «Wired.com: Reach for the Citizen Sky» [Архівовано 17 лютого 2014 у Wayback Machine.]. Retrieved25 August 2009.
  21. «Astronomy.com: Citizen Sky investigates Epsilon Aurigae» [Архівовано 14 квітня 2012 у WebCite]. Retrieved 25 August 2009.
  22. «International Year of Astronomy: Citizen Sky Invites Public to Help Resolve a Stellar Mystery» [Архівовано 25 липня 2011 у Wayback Machine.]. Retrieved 25 August 2009.
  23. Citizen Sky Three-year citizen science project focused on Epsilon Aurigae
  24. «astronomical map.» Encyclopædia Britannica. 2009. Encyclopædia Britannica Online School Edition. 3 January 2009 <http://www.school.eb.com/eb/article-52796>.
  25. «Al Anz». Constellations and their Stars, Chris Dolan. University of Wisconsin–Madison. 2008. Retrieved 3 January 2009.
  26. (Chinese) 中國星座神話, written by 陳久金. Published by 台灣書房出版有限公司, 2005,ISBN 978-986-7332-25-7.
  27. (Chinese) 香港太空館 — 研究資源 — 亮星中英對照表, Hong Kong Space Museum. Accessed on line November 23, 2010.


Зоря Це незавершена стаття про зорю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.