Світова прем'єра відбулась 18 травня 2024 року в основній конкурсній програмі 77-го Каннського кінофестивалю, де чотири головні акторки були відзначені призом за найкращу жіночу роль. Сам фільм нагороджений призом журі (третє місце фестивалю) та призом за найкращу музику[1]. 21 серпня 2024 року стрічка вийшла в театральний прокат у Франції. 7 листопада того ж року відбувся прокат в Україні, 13 листопада прем'єра відбулась в потоковому сервісі Netflix.
Успішна адвокатка Ріта Моро Кастро погоджується допомогти очільнику мексиканського наркокартелю Хуану Дель Монте виконати давню мрію — стати жінкою. Селена Гомес грає дружину Хуана, Джессі, якій повідомляють, що чоловік загинув[3].
Першу сценарну чернетку Жак Одіар написав під час пандемії COVID-19. Прочитавши роман Бориса Разона «Послухай» (фр.Écoute), де історія майбутнього фільму згадувалась тільки в одній главі, режисер вирішив зробити кримінальний сюжет про гендерний перехід у формі оперного лібрето. Головний герой, адвокат, був замінений амбіційною, цинічною жінкою. Пошук акторки на роль Емілії Перес тривав довго, поки Одіар не побачив у Карлі Софії Гаскон, іспанській трансакторці, свою ідеальну кандидатку[4].
Навесні 2020 року до роботи над піснями майбутнього мюзиклу долучились дует композитора Клемана Дюколя та співачки Каміль. Мексика, як початкова локація для фільмування («трошки шизофренічна країна», на думку режисера) була змінена на студійний простір у Парижі. Для створення театральної, примарної особливості фільму, актори тісно співпрацювали з хореографом Дам'єном Жале та оператором Steadicam Сашою Насері. Зої Салдана починала кар'єру, як танцівниця балету, тому знала, що «на репетиціях живеш і помираєш, завжди по-справжньому знаходячи себе»[4].
Обираючи акторку на роль Джессі, дружини наркобарона, Жак Одіар згадав, що давно хотів попрацювати з Селеною Гомес, яку знав не за музикальною кар'єрою, а за ролями у фільмах «Відв'язні канікули» та «Дощовий день у Нью-Йорку»[5]. Найскладнішою для Гомес була мова її ролі, оскільки навіть режисер не володів іспанською. Єдиними на майданчику, для кого ця мова є рідною, були Карла Софія Гаскон, Адріана Пас і Едгар Рамірес. Проте співочі номери для Гомес навпаки були навіть простішими, ніж англомовні. Через спів акторці вдалось потрапити всередину своєї складної персонажки та глибше її зрозуміти[4]. Після прем'єри Гомес назвала створення «Емілії Перес» найкращим знімальним досвідом у своєму житті разом із «Відв'язними канікулами»[6].
Фільмування повинні були початись восени 2022 року, але через розбіжності в графіках акторів знімальний процес відклали на пів року — до травня 2023 року. Постійний співавтор Жака Одіара, Тома Бідеґен, допомагав режисеру у творчих питаннях написання сценарію[7].
Сприйняття
Команда фільму на каннській прем'єрі, травень 2024 року
Після показу в Каннах аудиторія зустріла фільм та його творців 11-хвилинною (згідно з іншими повідомленнями, 9-хвилинною) стоячою овацією — однією з найдовших серед прем'єр тогорічного фестивалю. Критики відзначали незвичну поліжанровість «Емілії Перес», музичну складову стрічки та роботу акторок. Окремою увагою преси був відзначений «один із найсексуальніших іспанських монологів, коли-небудь написаних» у виконанні Селени Гомес: «Це сценарій, це не я. Вкрай потужний момент фільму, дуже поетичний» — відповідала акторка на пресконференції[8]. За підсумковим вердиктом критиків «Емілія Перес» зайняла четверте місце серед усіх фільмів основного конкурсу Канн: середній бал — 2,5 з 5[9]. З цим були практично солідарні й судді, які присудили стрічці приз журі, що вважається «бронзою» фестивалю.
Наталія Серебрякова (Vogue Ukraine) так писала про пісенну сторону фільму[3]:
У фільмі великий діапазон різноманітних музичних номерів: від латиноамериканської попмузики до мексиканського фолку. Результат виявляється дуже хвилюючим: наратив шалено розгойдується під натиском багатошарової драматургії.
Тара Брейді (The Irish Times) назвала роботу Зої Салдани «відкриттям», відзначила переосмислення жанру мюзикл Жаком Одіаром за допомогою хореографії, операторської роботи та дизайну, які «порівну розділили між собою шпрехгезанські інновації режисера»[10].
Кінофестиваль у Мілл-Веллі — приз за роботу акторського ансамблю (Карла Софія Гаскон, Зої Салдана, Селена Гомес, Адріана Пас, Едгар Рамірес, Марк Іванір)
Голлівудська премія за музику у візуальних медіа — 2 номінації: «Найкраща оригінальна пісня» (El Mal, Mi Camino), 3 перемоги: «Найкращий музичний фільм», «Найкраще виконання пісні» (Зої Салдана, El Mal), «Найкраща музика» (Каміль, Клеман Дюколь)
