Народився 5 червня1955 року в місті Ріо-де-Жанейро. Вихованець футбольної школи клубу «Флуміненсе». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1973 року в основній команді того ж клубу, в якій провів десять сезонів, взявши участь у 88 матчах чемпіонату. У складі «Флуміненсе» Едіньйо став частиною команди, названої «Триколор-Машина» за те, що клуб виграв три титули чемпіонату штату Сан-Паулу за 5 років, при цьому у фіналі останнього чемпіонату штату 1980 року в матчі з «Васко да Гамою», Едіньйо забив вирішальний гол, принісши перемогу в турнірі своїй команді[1].
У 1982 році Едіньйо перейшов до італійського клубу «Удінезе», де провів 5 років, два з яких разом зі своїм співвітчизником Зіко, будучи одним з лідерів команди. Едіньйо взяв участь в одному з найкращих періодів фріульської команди, загалом провів 138 ігор чемпіонату, забивши 22 голи (з них 10 — з пенальті)[2].
У 1987 році Едіньйо повернувся до Бразилії, перейшовши у «Фламенго», після чого знову недовго пограв за «Флуміненсе». За два періоди виступів за рідний клуб Едіньйо зіграв у 358 іграх і забив 34 голи[3].
Завершив ігрову кар'єру у команді «Греміо», за яку виступав протягом 1989—1990 років. Протягом цих років виборов титул володаря Кубка Бразилії.
У складі збірної був учасником трьох чемпіонатів світу — 1978 року в Аргентині, на якому команда здобула бронзові нагороди, чемпіонату світу 1982 року в Іспанії, де разом з командою здобув «срібло», та чемпіонату світу 1986 року у Мексиці, на якому взяв участь у всіх матчах у стартовому складі, був капітаном команди і забив один гол у ворота збірної Польщі, але команда вилетіла вже на стадії чвертьфіналу від французів[6] , після чого Едіньйо завершив виступи за збірну.
Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 1991 року, очоливши тренерський штаб клубу «Флуміненсе», і виграв з клубом того ж року Кубок Гуанабара. Потім він тренував «Ботафогу» і знову «Флу», вигравши з ним ще один Кубок Гуанабара.
Згодом протягом 1993–1994 років очолював тренерський штаб португальського клубу «Марітіму», а 1994 року прийняв пропозицію попрацювати у клубі «Фламенго».
1996 року був запрошений керівництвом клубу «Віторія» (Салвадор) очолити його команду, з якою виграв чемпіонат штату Баїя. Надалі тренував ряд бразильських клубів, але домігся успіху лише в 2002 році з «Гоясом» і в 2005 році з «Атлетіку Паранаенсе», виграючи чемпіонати штатів, а також у 2004 році Едіньйо вивів «Бразильєнсе» в Серію А чемпіонату Бразилії.
Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Гуаратінгета», головним тренером команди якого Едіньйо був з 2010 по 2011 рік.